Порядок вирішення спору про визначення місця проживання дитини

Доброго дня всім!

Сьогодні поговоримо про визначення місця проживання дитини.

Під час розлучення батьків, місце проживання дитини зазначається в позовній заяві про розірвання шлюбу. Проте можуть виникнути складнощі, якщо між батьками не буде досягнуто згоди відносно того, із ким з батьків залишиться дитина.

Зазначу, що відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Проте практика склалася таким чином, що, як правило, місце проживання дитини визначається судом за місцем проживання її матері. В цьому немає нічого дивного, адже відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю.

В той же час, не зважаючи на зазначену вище обставину, суддя під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, має врахувати наступні фактори:

1) ставлення батьків до виконання ними своїх батьківських обов'язків;

2) особиста прихильність дитини до кожного із них;

3) вік дитини;

4) стан здоров'я дитини;

5) інші обставини, що мають істотне значення.
Незважаючи на те, що, як правило, суд визначає місце проживання дитини за місцезнаходженням матері, є випадки вирішення судом цього питання і на користь батька. В таких випадках визначальну роль грала думка самої дити та факт неналежного ставлення матері до виховання дитини.

Під час прийняття суддею рішення по справі, пріоритетне значення мають інтереси самої дитини. Адже, згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Натомість, суд, визначаючи інтереси дитини, повинен враховувати положення ст. 160 Сімейного кодексу, відповідно до якої:

- місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (тобто дитина має право висловити думку щодо свого місця проживання);

- якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Також варто пам'ятати, що у сімейних спорах, де справа стосується безпосередньо долі дитини, обов'язково повинні приймати участь представники органів опіки та піклування. Докладно щодо випадків обов'язкової участі органів опіки та піклування в сімейних спорах - ст. ст. 4, 5 Сімейного кодексу. Адже для вирішення спору, органи опіки та пікливання повинні надати суду письмові висновки щодо розв'язання спору, які, в свою чергу, грунтуються на результатах обстеження місця проживання дитини, батьків, інших документах, що мають значення для вирішення спору.
Рекомендації органів опіки та піклування, які оформлюються у вигляді відповідного акту, хоча і не мають для суду напередвстановленої сили, як і всі інші докази, проте в багатьох випадках такі рекомдації стають визначальними.