Походження та історичний шлях світової адвокатури. Адвокатура і судові оратори Стародавньої Греції та Риму

          Щойно повернувся із відпустки. Теперь можна почати так званий "марафон підготовки до адвокатських іспитів". Хто ще не в курсі, деталі можна побачити тут. Загалом потрібно розглянути 66 юридичних документів (заяв, скарг та клопотань) та 330 теоретичних питань. 

       Поки що вирішив розглядати їх в такому ключі: в рамках одного повідомлення у блозі  розглянути одне або декілька теоретичних питань та 6 документів із списку.

       Почнемо із історії адвокатури. Це 1-ше питання із блоку "Історія адвокатури. Правовий статус адвокатури та адвокатська діяльність".

1. Походження та історичний шлях світової адвокатури. Адвокатура і судові оратори Стародавньої Греції та Риму. Друковані пам'ятки видатних адвокатів цих країн про адвокатські професії та ораторське мистецтва.

       Походження адвокатури. Історичні джерела засвідчують, що паростки адвокатури виникли ще у древніх народів, коли у племенах або між ними виникали суперечки і їх врегулювання потребувало від вождя племені виконання функцій, подібних до правосуддя. Знаходилися радники вождя, котрі інформували його про суть конфлікту, надавали йому поради щодо врегулювання ситуації, прийняття рішення. Одночасно з’явилась і потреба у захисті, який здійснювали батьки або друзі, так звана родинна адвокатура. Під час розгляду суперечки збиралися родичі, сусіди, знайомі, які висловлювали свою думку на користь кожного з супротивників, або радили, яка зі сторін є правою, допомагали звернутися до вождя тим, хто був невдоволений прийнятим ним рішенням, виголошували промови на захист певної особи. Тобто вже тоді вирізнялися люди, які захищали чиїсь, а не свої, інтереси.

      Особи, які професійно займалися правозахистом, з’явилися значно пізніше, коли звичаєве право замінювалося писаними законами. 
      Тобто можна зробити висновок, що поява адвокатури тісно пов'язана із появою перших паростків судової системи. Спочатку правосуддя справляла, як правило, одна людина - голова племені. І по мірі того, як поступово ускладнюється політична організація через об'єднання декількох племен під владою однієї людини - вождя, здійснення правосуддя стає не під силу одній особі. Таким чином ставала необхідність у створенні окремих судових органів. І в народів, які дійшли до цього етапу розвитку, можна побачити перші паростки адвокатури. Щоправда, це сама проста форма адвокатури, коли адвокатом є не особа, яка професійно займається діяльністю з надання правових порад, захусту від обвинувачення. Адвокатами є сусіди, друзі, родичі, співмешканці, а в особливості ті, які відомі як гарні оратори. Саме гарні оратори серед них і є примітивними адвокатами за професією, прообразами адвокатів, якими ми їх уявляємо.
        Адвокатура і судові оратори Стародавньої Греції. Із розвитком юридичного життя адвокатура з'явилася і в Стародавній Греції. Якщо бути точніше, то в Атіці, - через те, що інші грецькі князівства стояли нижче у своєму розвитку. Ще Цицерон говорив, що ораторське мистецтво розвивалося виключно в Афінах. Дійсно, в цій грецькій країні були всі умови для появи адвокатури: демократичний устрій республіки, розвинене суспільне життя, усність та публічність судочинства, принцип змагальності як у цивільному, так і у кримінальному процесах. В таких умовах дуже швидко виникла потреба в судовому захисті осіб, які не були наділені ні юридичними знаннями, ні красномовством. Ораторське мистоцтво в грецькій країні мало велике значення через примітивність законодавчої системи, а також через те, що суддями були прості люди, які погано розбиралися в юриспруденції.
         І такі особи з'явилися. Через те, що особа, яка не завжди була наділена красномовством, проте, відповідно до законів афінської держави, повинна була захищати себе особисто, виникла необхідність в написанні промов для таких осіб. Так з'явилися логографи, тобто особи, які складали судові промови. Логографи виконували роль помічників, суфлерів, котрі найчастіше були поряд із особою, щоб за необхідності їй підказати, виправити її помилку. Нерідко особа після викладення обставин своєї справи просила заслухати ще й оратора, котрим найчастіше й був логограф. Саме через так, а також в зв'язку із тим, що у багатьох випадках дотримання закону щодо особистої участі в судовому засіданні було неможливим, і тоді це правило дозволялося порушувати й допускати представництво та заміну однієї особи іншою, наприклад, осіб, що не володіли достатньо словом, дітей, жінок, а також у разі захисту громадських інтересів. Звертатися до ритора (оратор в Стародавній Греції та Римі) або до софіста (професійного оратора, вчителя красномовства), яким сплачувався гонорар, що залишався у секреті.
         Тобто зробимо висновок, що прообразами адвокатів в Стародавній Греції були логографи, а пізніше - ритори та софісти.
      Серед учасників судових процесів, окрім логографів або софістів (риторів), можна виділити прагматиків, які були знавцями права та займалися поданням ораторам необхіднідних юридичних даних; синегорів, які приймали участь в процесі на стороні обвинувачення (прообраз прокуратури); параклети, які звеличували моральні якості підзахисного.
          Серед відомих грецьких ораторів тих часів можна згадати Антифана, Лізія та Демосфена. 

        Відомий оратор Греції Антифан (V ст. до н. е.) — першим присвятив себе практиці та навчанню судового красномовства, але обмежувався професією логографа. Він найбільше виявляв свій талант у судових процесах про вбивства. Антифан першим застосував методику підготовки загальної побудови промови, що давало можливість наповнювати написану ним «канву» конкретними фактами і застосовувати її у будь-якій справі.
        Найбільш відомим логографом був Лізій (V ст. до н. е.), який поєднував стриманість і виразність стилю Антифана, але пом’якшував його, прикрашаючи сучасною мовою. Ставши логографом Лізій змінив деякі прийоми красномовства, зокрема відмовився від штучної мовної естетики, та почав застосовувати мову просту і доступну кожному, зрікся імпровізацій, пристосовував свою мову до особистих рис кожного свого клієнта, намагався думати, відчувати, поводитися як той, і у такий спосіб вкладав природний зміст у промову свого клієнта, який завдяки цьому виглядав більш природно і справляв належне враження на суддів.
       Ісей (поч. ІV ст. до н. е.) — логограф і юрисконсульт. На відміну від багатьох він був відомим юристом в Афінах, вчителем Демосфена. Характерним для Ісея було постійне старання якнайкраще захистити інтереси клієнта. Особливих успіхів він досяг у веденні процесів про спадкування.
     Демосфен (384-322 рр. до н. е.) — грецький оратор і політик, один з найвидатніших представників грецької риторики. Залишившись в дитинстві без батька, він був вимушений відстоювати свої права в суді, а отже, навчався красномовству у Ісея. Двадцятирічною молодою людиною він виграв у суді процес щодо повернення йому батьківського майна. Ставши логографом, він складав не тільки судові промови, а й політичні. Багато працював над дикцією під керівництвом актора Сатира. Демосфен очолив антимакедонську партію і в своїх політичних промовах попереджав афінян про те, що політика Філіпа є загарбницькою, і закликав греків захищати свободу. Визнанням заслуг Демосфена у політичній діяльності було нагородження його золотим вінком. Однак, деякі відомі діячі того часу виступили проти цього. Демосфен їм відповів відомою промовою «Про вінок», в якій фактично розповів про своє життя і діяльність на благо держави. Через переслідування він покінчив життя самогубством у храмі Посейдона на острові Калавра. Збереглася 61 політична і судова промова Демосфена. Зокрема, в Олінфійських промовах він виступав проти бездіяльності Афін, яким загрожувало вторгнення Філіпа, виступав за проведення податкових реформ і спрямування коштів на посилення армії і флоту. У своїх відомих «Філіпіках» Демосфен закликав греків боротися за свободу і майбутнє країни. Промови Демосфена відрізнялися логікою, виразністю, емоційністю. Цицерон і Квінтіліан вважали його найвизначнішим грецьким оратором.

       Адвокатура і судові оратори Стародавнього Риму. Вперше адвокати в сучасному розумінні цього слова з'явились саме в Римі. Судове представництво діяло у формі патронату. Патронат був превілеєм патриціїв, які знали закон і процес, та вели справи своїх підопічних без будь-якої винагороди. 
      Із розвитком римської держави, патронат розпався, і вивчення права стало можливе для кожного. І тоді розвиток юридичної професії пішло двома шляхами.
     Особи, які не були наділені красномовством, зайнялись лише наданням юридичних порад. Їх називали юрисконсультами. Вони займалися наданням юридичних порад (respondere), брали участь в укладенні договорів (cavere) та підтриманням на суді адвокатів (agere), які не завжди були грунтовно знайомі із правом. Юрисконсультами були, як правило, патриції, і ця обставина, разом із безоплатністю (добровільна винагорода) їх праці та великою користю їх діяльності, зробила професію юрисконсульта дуже почесною. Через це вони ще в республіканський період юрисконсульти стали творцями права, а їх поради - одним із його джерел (jus respondendi). 
     Особи ж, які, навпаки, були наділені красномовством, зайнялись судовим представництвом. Вони продовжували називатися патронами (patroni causarum) до самого кінця республіканського періоду. Термін же "адвокат" (advocatus) був притаманний іншій категорії особ, і лише за часів імперії ототожнювався із терміном "патрон". Патрони переймалися не стільки отриманням юричних знань, скільки вивченням красномовства. Тому багато із них зверталися за юридичними порадами до юрисконсультів. Що стосується адвокатів, то під цією назвою розумілися родичі, друзі сторони в судому процесі, які приходили разом із нею і давали їй поради, або лише виражали підтримку своєю присутністю. Також, окрім адвокатів, було багато дуже цікавих учасників судового процесу. Так, існував інститут хвалителів (laudatores), які говорили під час судового процесу про заслуги та досягнення підсудного; нагадувачів (monitores), які підказували оратору юридичні положення; замедлювачі (moratores), задача яких полягала у веденні промови під час відпочинку головного оратора; законники (leguleii sive formulares) - нижча ланка юрисконсультів. Проте тільки патрони були адвокатами в повному розумінні цього слова.
      Адвокатом міг бути кожен, юридичних знань не вимагалося, бо це було прерогативою юрисконсультів — особливих повірених, які складали подання, записки з питань права, але котрі не виступали особисто на підтримку своєї думки в суді. Таким чином, професія адвоката була широко доступною для усіх, хто мав намір досягти популярності, здобути славу громадського діяча. Як зазначає Є. В. Васьковський, усі відомі державні діячі, політики, військові Риму свого часу були адвокатами, оскільки це був певний шлях до почестей, який вони проходили через виголошення судових промов перед народом, у якого й заручалися довірою надалі.
     Адвокатський гонорар (гроші, подарунки) був заборонений у Римі (Закон Cіncіa). Однак нагорода вимірювалася іншим — визнанням, відомістю, громадськими посадами; багато хто з адвокатів досягав високих громадських посад, продовжуючи адвокатську діяльність.
     Основу адвокатської професії в Римі становило вміння адвокатів складати і проголошувати судові промови, отже, на перший план висувалося мистецтво «судоговоріння», якому постійно навчалися, пристосовуючи мову для кожного конкретного випадку, не покладаючись на імпровізацію.
     З початком падіння судового красномовства співпадає розвиток римського права, що суттєво вплинуло на адвокатську професію, оскільки гостро виникла необхідність відмовитися від красивих, але часто беззмістовних промов і глибоко оволодіти юридичними знаннями. Ораторське мистецтво поступово втратило свою важливість, а промови адвокатів ставали більш конкретними, побудованими не на театральності й ораторських прийомах, а на застосуванні права. Адвокатура віднайшла організаційні форми своєї діяльності.
      Відомими судовими ораторами Стародавнього Риму були Катон, Красс та Антоній, Гортезій, Пліній молодший, а також, звісно, Цицерон.
       Катон був першим у Римі, хто приділив увагу красномовству і досяг у цьому вершин, саме він вперше визначив завдання красномовства, заявивши, що оратор повинен прагнути досконалості в мистецтві і мати на меті тільки загальне благо. Катона називали батьком латинського красномовства.
     Вирізнялися блискучі судові оратори Красс і Антоній, адвокати, для яких не існувало нічого важливішого за їхніх клієнтів. Красс був більш відомий як політичний оратор.
      Гортензій — один з найвідоміших представників римської адвокатури — здобув загальну повагу і визнання. Не було, мабуть, жодної людини, у кого б цей красень, талановитий оратор, який вирізнявся гострим розумом і витонченими манерами, не викликав би захоплення. Він першим розпочав застосовувати прийоми побудови промови, методи аналізу доказів, що робило його виступи блискучими, доказовими, особливо впливовими на слухачів. Гортензій був настільки відомим і талановитим оратором, що певний час складав конкуренцію Цицерону. 
     Пліній молодший, відомий адвокат, який виступав майже у всіх відомих процесах того часу, з особливою посвятою виконував свої фахові обов’язки, демонструючи чесність і безкорисливість. Згодом він розчарувався в адвокатській діяльності і відійшов від практики. Пліній молодший був останнім яскравим представником судового красномовства у Римі. 
      Особливе місце в історії належить видатному оратору, адвокату, письменнику та державному діячу Марку Тулію Цицерону (106–43 рр. до н. е.). Своїми захисними та обвинувальними промовами, літературними творами він захищав ідеали свободи. Відомі промови проти Катіліни сприяли попередженню підпалу Риму, а судова промова на захист грецького поета Авла Ліцінія Архія зупинила незаконне позбавлення його громадянських прав. Відомими стали його твори — діалоги «Про державу» та незавершений — «Про закони», трактат «Про оратора». Збереглися 58 його промов, в основному судових, 19 трактатів — з риторики та політики, з практичної філософії — «Тускуланські бесіди», «Про обов’язки», більш як 800 листів. За висловом Квінтіліана — відомого оратора Риму, з повною справедливістю сучасники проголосили Цицерона царем адвокатури і ім’я його стало навіки синонімом красномовства.

      Ось і все по першому питанню. Взагалі, кому цікаво почитати про історію адвокатури, раджу дуже цікаву книгу Є. В. Васьковського - Організація адвокатури, 1883 р. Знайти можна тут. 
       І на останок, документи:
I.Цивільне, сімейне, житлове, трудове, земельне...
1. Заява про забезпечення позову та забезпечення доказів у цивільній справі
2. Заява про перегляд заочного рішення. Заяви про видачу судового наказу та скасування судового наказу
3. Заяви у справах окремого провадження 
4. Позови про визнання правочинів недійсними
5. Позов про захист особистих немайнових прав
6. Позови про захист права власності та визнання права власності на майно 

Поки що неповні, пізніш опрацюю.