Дана тема актуальна для споживачів кредитних послуг банків. Адже дуже часто трапляється, що банк продає свій кредитний портфель іншим юридичним особам (юридично - відступає право вимоги за зобов'язанням). Все це здійснюється, звісно, без згоди (а іноді - й без відома) клієнта банку - боржника за кредитним договором, який дізнається про відступлення права вимоги вже коли новий кредитор починає вимагати повернути кредитні кошти: шляхом звернення до суду чи вжиттям інших, напівзаконних засобів.
Проте чи дійсно відступлення права вимоги може здійснюватися без згоди клієнта? Давайте розбиратися.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. Це і є відступлення права вимоги.
З цією метою між первісним кредитором та новим кредитором може укладатися договір факторингу, згідно умов якого одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 Цивільного кодексу).
Заміна кредитора у зобов'язанні, згідно ст. 516 Цивільного кодексу, здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, хоча договором між кредитором та божником така умова була передбачена, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Також, відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу, боржник може вимагати від нового кредитора доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні, і до моменту їх надання не виконувати свого зобов'язання.
Окрім цього варто мати на увазі, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу.
Тобто, можна зробити висновок про те, що боржник, який дізнався про заміну кредитора за його зобов'язанням, може виконати своє зобов'язання первісному кредиторові (виплатити кредит банкові), і це буде вважатися належним виконанням зобов'язання.
Комментариев нет:
Отправить комментарий