I. Історія адвокатури. Правовий статус адвокатури та адвокатська діяльність

Тему підготовлена в рамках підготовки до адвокатського (кваліфікаційного) іспиту. Також є відповідна тема на моєму форумі. Долучайтесь ;-)

1. Походження та історичний шлях світової адвокатури. Адвокатура і судові оратори Стародавньої Греції та Риму. Друковані пам'ятки видатних адвокатів цих країн про адвокатські професії та ораторське мистецтво.

Походження адвокатури. Історичні джерела засвідчують, що паростки адвокатури виникли ще у древніх народів, коли у племенах або між ними виникали суперечки і їх врегулювання потребувало від вождя племені виконання функцій, подібних до правосуддя. Знаходилися радники вождя, котрі інформували його про суть конфлікту, надавали йому поради щодо врегулювання ситуації, прийняття рішення. Одночасно з’явилась і потреба у захисті, який здійснювали батьки або друзі, так звана родинна адвокатура. Під час розгляду суперечки збиралися родичі, сусіди, знайомі, які висловлювали свою думку на користь кожного з супротивників, або радили, яка зі сторін є правою, допомагали звернутися до вождя тим, хто був невдоволений прийнятим ним рішенням, виголошували промови на захист певної особи. Тобто вже тоді вирізнялися люди, які захищали чиїсь, а не свої, інтереси.

Особи, які професійно займалися правозахистом, з’явилися значно пізніше, коли звичаєве право замінювалося писаними законами.

Тобто можна зробити висновок, що поява адвокатури тісно пов'язана із появою перших паростків судової системи. Спочатку правосуддя справляла, як правило, одна людина - голова племені. І по мірі того, як поступово ускладнюється політична організація через об'єднання декількох племен під владою однієї людини - вождя, здійснення правосуддя стає не під силу одній особі. Таким чином ставала необхідність у створенні окремих судових органів. І в народів, які дійшли до цього етапу розвитку, можна побачити перші паростки адвокатури. Щоправда, це сама проста форма адвокатури, коли адвокатом є не особа, яка професійно займається діяльністю з надання правових порад, захисту від обвинувачення. Адвокатами є сусіди, друзі, родичі, співмешканці, а в особливості ті, які відомі як гарні оратори. Саме гарні оратори серед них і є примітивними адвокатами за професією, прообразами адвокатів, якими ми їх уявляємо.

Адвокатура і судові оратори Стародавньої Греції. Із розвитком юридичного життя адвокатура з'явилася і в Стародавній Греції. Якщо бути точніше, то в Атіці, - через те, що інші грецькі князівства стояли нижче у своєму розвитку. Ще Цицерон говорив, що ораторське мистецтво розвивалося виключно в Афінах. Дійсно, в цій грецькій країні були всі умови для появи адвокатури: демократичний устрій республіки, розвинене суспільне життя, усність та публічність судочинства, принцип змагальності як у цивільному, так і у кримінальному процесах. В таких умовах дуже швидко виникла потреба в судовому захисті осіб, які не були наділені ні юридичними знаннями, ні красномовством. Ораторське мистоцтво в грецькій країні мало велике значення через примітивність законодавчої системи, а також через те, що суддями були прості люди, які погано розбиралися в юриспруденції.

І такі особи з'явилися. Через те, що особа, яка не завжди була наділена красномовством, проте, відповідно до законів афінської держави, повинна була захищати себе особисто, виникла необхідність в написанні промов для таких осіб. Так з'явилися логографи, тобто особи, які складали судові промови. Логографи виконували роль помічників, суфлерів, котрі найчастіше були поряд із особою, щоб за необхідності їй підказати, виправити її помилку. Нерідко особа після викладення обставин своєї справи просила заслухати ще й оратора, котрим найчастіше й був логограф. Саме через так, а також в зв'язку із тим, що у багатьох випадках дотримання закону щодо особистої участі в судовому засіданні було неможливим, і тоді це правило дозволялося порушувати й допускати представництво та заміну однієї особи іншою, наприклад, осіб, що не володіли достатньо словом, дітей, жінок, а також у разі захисту громадських інтересів. Звертатися до ритора (оратор в Стародавній Греції та Римі) або до софіста (професійного оратора, вчителя красномовства), яким сплачувався гонорар, що залишався у секреті.

Тобто зробимо висновок, що прообразами адвокатів в Стародавній Греції були логографи, а пізніше - ритори та софісти.

Серед учасників судових процесів, окрім логографів або софістів (риторів), можна виділити прагматиків, які були знавцями права та займалися поданням ораторам необхіднідних юридичних даних; синегорів, які приймали участь в процесі на стороні обвинувачення (прообраз прокуратури); параклети, які звеличували моральні якості підзахисного.

Серед відомих грецьких ораторів тих часів можна згадати Антифана, Лізія та Демосфена.

Відомий оратор Греції Антифан (V ст. до н. е.) — першим присвятив себе практиці та навчанню судового красномовства, але обмежувався професією логографа. Він найбільше виявляв свій талант у судових процесах про вбивства. Антифан першим застосував методику підготовки загальної побудови промови, що давало можливість наповнювати написану ним «канву» конкретними фактами і застосовувати її у будь-якій справі.

Найбільш відомим логографом був Лізій (V ст. до н. е.), який поєднував стриманість і виразність стилю Антифана, але пом’якшував його, прикрашаючи сучасною мовою. Ставши логографом Лізій змінив деякі прийоми красномовства, зокрема відмовився від штучної мовної естетики, та почав застосовувати мову просту і доступну кожному, зрікся імпровізацій, пристосовував свою мову до особистих рис кожного свого клієнта, намагався думати, відчувати, поводитися як той, і у такий спосіб вкладав природний зміст у промову свого клієнта, який завдяки цьому виглядав більш природно і справляв належне враження на суддів.

Ісей (поч. ІV ст. до н. е.) — логограф і юрисконсульт. На відміну від багатьох він був відомим юристом в Афінах, вчителем Демосфена. Характерним для Ісея було постійне старання якнайкраще захистити інтереси клієнта. Особливих успіхів він досяг у веденні процесів про спадкування.

Демосфен (384-322 рр. до н. е.) — грецький оратор і політик, один з найвидатніших представників грецької риторики. Залишившись в дитинстві без батька, він був вимушений відстоювати свої права в суді, а отже, навчався красномовству у Ісея. Двадцятирічною молодою людиною він виграв у суді процес щодо повернення йому батьківського майна. Ставши логографом, він складав не тільки судові промови, а й політичні. Багато працював над дикцією під керівництвом актора Сатира. Демосфен очолив антимакедонську партію і в своїх політичних промовах попереджав афінян про те, що політика Філіпа є загарбницькою, і закликав греків захищати свободу. Визнанням заслуг Демосфена у політичній діяльності було нагородження його золотим вінком. Однак, деякі відомі діячі того часу виступили проти цього. Демосфен їм відповів відомою промовою «Про вінок», в якій фактично розповів про своє життя і діяльність на благо держави. Через переслідування він покінчив життя самогубством у храмі Посейдона на острові Калавра. Збереглася 61 політична і судова промова Демосфена. Зокрема, в Олінфійських промовах він виступав проти бездіяльності Афін, яким загрожувало вторгнення Філіпа, виступав за проведення податкових реформ і спрямування коштів на посилення армії і флоту. У своїх відомих «Філіпіках» Демосфен закликав греків боротися за свободу і майбутнє країни. Промови Демосфена відрізнялися логікою, виразністю, емоційністю. Цицерон і Квінтіліан вважали його найвизначнішим грецьким оратором.

Адвокатура і судові оратори Стародавнього Риму. Вперше адвокати в сучасному розумінні цього слова з'явились саме в Римі. Судове представництво діяло у формі патронату. Патронат був превілеєм патриціїв, які знали закон і процес, та вели справи своїх підопічних без будь-якої винагороди. 

Із розвитком римської держави, патронат розпався, і вивчення права стало можливе для кожного. І тоді розвиток юридичної професії пішло двома шляхами. 

Особи, які не були наділені красномовством, зайнялись лише наданням юридичних порад. Їх називали юрисконсультами. Вони займалися наданням юридичних порад (respondere), брали участь в укладенні договорів (cavere) та підтриманням на суді адвокатів (agere), які не завжди були грунтовно знайомі із правом. Юрисконсультами були, як правило, патриції, і ця обставина, разом із безоплатністю (добровільна винагорода) їх праці та великою користю їх діяльності, зробила професію юрисконсульта дуже почесною. Через це вони ще в республіканський період юрисконсульти стали творцями права, а їх поради - одним із його джерел (jus respondendi).

Особи ж, які, навпаки, були наділені красномовством, зайнялись судовим представництвом. Вони продовжували називатися патронами (patroni causarum) до самого кінця республіканського періоду. Термін же "адвокат" (advocatus) був притаманний іншій категорії особ, і лише за часів імперії ототожнювався із терміном "патрон". Патрони переймалися не стільки отриманням юричних знань, скільки вивченням красномовства. Тому багато із них зверталися за юридичними порадами до юрисконсультів. Що стосується адвокатів, то під цією назвою розумілися родичі, друзі сторони в судому процесі, які приходили разом із нею і давали їй поради, або лише виражали підтримку своєю присутністю. Також, окрім адвокатів, було багато дуже цікавих учасників судового процесу. Так, існував інститут хвалителів (laudatores), які говорили під час судового процесу про заслуги та досягнення підсудного; нагадувачів (monitores), які підказували оратору юридичні положення; замедлювачі (moratores), задача яких полягала у веденні промови під час відпочинку головного оратора; законники (leguleii sive formulares) - нижча ланка юрисконсультів. Проте тільки патрони були адвокатами в повному розумінні цього слова.

Адвокатом міг бути кожен, юридичних знань не вимагалося, бо це було прерогативою юрисконсультів — особливих повірених, які складали подання, записки з питань права, але котрі не виступали особисто на підтримку своєї думки в суді. Таким чином, професія адвоката була широко доступною для усіх, хто мав намір досягти популярності, здобути славу громадського діяча. Як зазначає Є. В. Васьковський, усі відомі державні діячі, політики, військові Риму свого часу були адвокатами, оскільки це був певний шлях до почестей, який вони проходили через виголошення судових промов перед народом, у якого й заручалися довірою надалі.

Адвокатський гонорар (гроші, подарунки) був заборонений у Римі (Закон Cіncіa). Однак нагорода вимірювалася іншим — визнанням, відомістю, громадськими посадами; багато хто з адвокатів досягав високих громадських посад, продовжуючи адвокатську діяльність.

Основу адвокатської професії в Римі становило вміння адвокатів складати і проголошувати судові промови, отже, на перший план висувалося мистецтво «судоговоріння», якому постійно навчалися, пристосовуючи мову для кожного конкретного випадку, не покладаючись на імпровізацію.

З початком падіння судового красномовства співпадає розвиток римського права, що суттєво вплинуло на адвокатську професію, оскільки гостро виникла необхідність відмовитися від красивих, але часто беззмістовних промов і глибоко оволодіти юридичними знаннями. Ораторське мистецтво поступово втратило свою важливість, а промови адвокатів ставали більш конкретними, побудованими не на театральності й ораторських прийомах, а на застосуванні права. Адвокатура віднайшла організаційні форми своєї діяльності.

Відомими судовими ораторами Стародавнього Риму були Катон, Красс та Антоній, Гортезій, Пліній молодший, а також, звісно, Цицерон. 

Катон був першим у Римі, хто приділив увагу красномовству і досяг у цьому вершин, саме він вперше визначив завдання красномовства, заявивши, що оратор повинен прагнути досконалості в мистецтві і мати на меті тільки загальне благо. Катона називали батьком латинського красномовства.

Вирізнялися блискучі судові оратори Красс і Антоній, адвокати, для яких не існувало нічого важливішого за їхніх клієнтів. Красс був більш відомий як політичний оратор.

Гортензій — один з найвідоміших представників римської адвокатури — здобув загальну повагу і визнання. Не було, мабуть, жодної людини, у кого б цей красень, талановитий оратор, який вирізнявся гострим розумом і витонченими манерами, не викликав би захоплення. Він першим розпочав застосовувати прийоми побудови промови, методи аналізу доказів, що робило його виступи блискучими, доказовими, особливо впливовими на слухачів. Гортензій був настільки відомим і талановитим оратором, що певний час складав конкуренцію Цицерону.

Пліній молодший, відомий адвокат, який виступав майже у всіх відомих процесах того часу, з особливою посвятою виконував свої фахові обов’язки, демонструючи чесність і безкорисливість. Згодом він розчарувався в адвокатській діяльності і відійшов від практики. Пліній молодший був останнім яскравим представником судового красномовства у Римі.

Особливе місце в історії належить видатному оратору, адвокату, письменнику та державному діячу Марку Тулію Цицерону (106–43 рр. до н. е.). Своїми захисними та обвинувальними промовами, літературними творами він захищав ідеали свободи. Відомі промови проти Катіліни сприяли попередженню підпалу Риму, а судова промова на захист грецького поета Авла Ліцінія Архія зупинила незаконне позбавлення його громадянських прав. Відомими стали його твори — діалоги «Про державу» та незавершений — «Про закони», трактат «Про оратора». Збереглися 58 його промов, в основному судових, 19 трактатів — з риторики та політики, з практичної філософії — «Тускуланські бесіди», «Про обов’язки», більш як 800 листів. За висловом Квінтіліана — відомого оратора Риму, з повною справедливістю сучасники проголосили Цицерона царем адвокатури і ім’я його стало навіки синонімом красномовства.

Ось і все по першому питанню. Взагалі, кому цікаво почитати про історію адвокатури, раджу дуже цікаву книгу Є. В. Васьковського - Організація адвокатури, 1883 р. Знайти можна тут.

2. Історія української адвокатури. Судове представництво в Київській Русі у IX-XIII століттях та характерні риси цього представництва.

                Інститут адвокатури за часів Київської русі був не розвинений, тобто перебував, так би мовити, в своєму первісному стані, в стані судового представництва. В зв’язку із тим, що інститут захисту та писемне право існували за цих часів в умовах общинного співжиття, то й захист, обвинувачення, покарання були прерогативою общини. Основні функції представництва визначались звичаєвим право, відповідно до якого роль захисників обвинуваченого виконували його родичі та приятелі.

                Письмово положення звичаєвого права, в тому числі з приводу судового представництва, обвинувачення, захисту, були вперше закрівлені у Руській правді, якою, в свою чергу, керувалися до кінця 15 століття.

              Судові справи, зокрема кримінальні, вирішувалися громадою загалом. Взагалі, в цей період історії, не було розмежування між цивільним та кримінальним процесами, тому і в кримінальному, і в цивільному процесі сторони називались позивачами. Судові функції належали князю або його намісникам. Судочинство було гласним і усним. Громада, яка брала участь у справі, розділялася на свідків злочину – «видоків», та свідків порядного життя обвинуваченого – «послухів». Проте холопи, закупи та деякі інші категорії громад могли бути лише свідками подій, проте не могли бути свідками порядного життя обвинуваченого, тобто захисниками.

                Розгляд справи розпочинався позовом – «поклепом» одного позивача до іншого, в якому вказувалася сутність вимоги або звинувачення. Досудова підготовка мала форми «гоніння сліду» та «зводу», результати якої і ставали підставою для позову. Доказами по справі слугували покази свідків, речові чи письмові докази, присяга та так званий «суд божий», який являв собою випробування – «ордалії» або судовий поєдинок.

3. Створення професійної адвокатури в Україні, формування поняття "адвокат". Пам'ятки права XIV-XVI століть. Вимоги до осіб, які виявили намір займатися адвокатською діяльністю у цей період.

                Формування професійної адвокатури та, власне, перше виникнення такого поняття як «адвокат», відбулося у польсько-литовську епоху, за часів існування Речи Посполитої. За цих часів велика частина сучасної України перебувала під її владою.

                У Литовському статуті, сформованому на основі Руської правди та Магдебурзського права, були встановлені принципи судового захисту. Власне, поняття «адвокат» цей документ ще не містив. Цей термін офіційно з’явився дещо пізніше, у пам’ятці права «Права, за якими судиться малоросійський народ». До цього часу термін «адвокат» або «адвокатус» починає вживаєтися, проте він відноситься виключно до адміністративних урядовців.

                Що стосується Литовського статуту, то вньому вживався термін «прокуратор» або «речним», який вживався відносно юристів, які здійснювали судове представництво в якості представника сторони або його помічника. Його повноваження підтверджувались відповідним письмовим документом.

                Литовський статут вперше закріпив і поняття адвокатської таємниці. В статуті чутко було зазначено, що коли прокуратор намагався передати інформацію протилежній стороні та стати її захисником, то він втрачав право на судову практику.

                Всього Литовських статутів було три: 1529, 1566 та 1588 років. Всі три статути встановлювали вимоги до прокуратора. Зокрема, ця особа не могла бути іноземцем; це повинна була бути вільна людина, яка не відноситься до духовних осіб та судового персоналу замкових та земських судів.

                Обов’язки прокуратора прописувалися в третьому Литовському статуті. Цим же документом передбачався інститут урядового захисника для осіб, які не могли себе захистити самостійно. Ще однію вимогою до прокуратора була неможливість відмовитися від ведення справи, а також вимоги щодо адвокатської таємниці.

4. Судова реформа 1864 року в Росії. Присяжні повірені в Україні. Повноваження Рад присяжних повірених. Принципи організації та діяльності адвокатури у 1864-1917 роках. Найбільш відомі адвокати цього періоду.

В 1860-70 роках Олександром Другим було проведено ряд реформ, серед яких була і так звана судова реформа 1864 року, яка докорінно змінила всю систему правосуддя Російської імперії, в складі якої були того часу і українські землі. Власне судова реформа 1864 року пов’язана із прийняттям «Судових статутів», які ввели принцип незалежності та незмінності суддів, виокремили попередні слідство від поліцейського розшуку та від прокуратури, забезпечили змагальність судового процесу, повністю зрівняв в правах сторони обвинувачення та захисту. Головною ж складовою судової реформи було започаткування суду присяжних та створення вільної, відокремленої від держави, адвокатури.

Ради присяжних повірених в Україні були започатковані в Харкові, Києві та Одесі в 1904 році. До їх повноважень відносилися:

- включення осіб, які виявили бажання стати  присяжними повіреними, до списку таких осіб, або їх виключення з такого списку;

- розгляд скарг на дії присяжних повірених та спостерігання за виконання ними законів, правил та взятих на себе зобов’язань;

- видача повіреним свідоцтв, що вони не піддавалися осуду з боку ради;

- призначення повірених за чергою для здійснення судового представництва на безоплатній основі;

- визначення розміру винагороди в разі спорту з цього приводу між повіреним та довірителем;

- визначення стягнення за порушення повіреними правил, законів та зобов’язань.

Самі ради започатковувалися при судових палатах округів. Голова ради та його заступник обиралися самими присяжними повіреними.

Присяжними повіреними в цей період могли стати особи, яким виповнилося 25 років, і які мало вищу освіту та п’ять років судової практики в якості чиновника судового відомства, або помічника присяжного повіреного. Особи, які виявили бажання стати присяжними повіреними, повинні були звернутися до відповідної ради присяжних повірених з наданням необхідних документів. Особа, яку прийнято до складу присяжних повірених, отримувала свідоцтво та складала присягу.

Окрім присяжних повірених, існували також помічники присяжних повірених та приватні повірені, які, на відміну від присяжних, могли виступати лише в тому суді, до якого були приписані.

До найбільш відомих адвокатів цього часу можна віднести Плевако, Спасовича, Карабчевський, Андрієвський, Урусов та Пороховщиков (Сергеїч).

5. Адвокатура України у 1917-1922 роках. Організаційні форми адвокатської діяльності у цей період.

В період Центральної ради, гетьманату Скоропадського та Директорії була частково реформована імперська судова система, проте це ніяк не вплинуло на діяльність присяжної та приватної адвокатури.

Із становленням радянського режиму, почала і змінюватися діяльність адвокатів на території України. Адвокатура вважалася буржуазним інститутом, що обумовило її послідуючу докорінну зміну. Декретом «Про суд» 1917 року присяжну адвокатуру було скасовано, без будь-якої заміни. Здійснювати представництво в суді дозволялося кожному, хто мав громадянські права.

В 1919 році Совнарком УРСР затвердив тимчасове положення «Про народні суди та революційні трибунали СРСР», згідно з якими, при судах та трибуналах створювалися колегії правозаступників, які зараховувалися на державну службу та отримували заробітну плату. Вони формувалися виконкомами (у повітах) та міськими радами (у містах) із складу осіб, які відповідали вимогам до виборців. До колегій здебільшого приймали за партійною ознакою. Її члену зараховувалися на державну службу та отримували заробітну плату.

Також в цьому році були утворені юридичні консультації.

Обов’язкова участь захисника забезпечувалася в усіх справах, що були підсудними революційним трибуналам, а на попередньому слідстві це питання вирішував слідчий. Захисники і представники в судах призначалися за пропозицією суду міськрадами депутатів або повітових виконкомів, також могли примусово залучатися колишні присяжні повірені.

6. Адвокатура України у 1922-1931 роках. Керівні органи адвокатури та їх повноваження. Судова реформа 1922 року. Нормативні акти, що регулювали організацію та діяльність адвокатури України. Порядок набуття статусу адвоката у цей період.

В 1922 році, в період започаткування НЕПу, була проведена судова реформа, яка вплинула і на організацію адвокатури. Були прийняті «Положення про адвокатуру Української РСР» та «Положення про надання консультацій для надання юридичної допомоги населенню», згідно з якими в УРСР при губернських радах народних судів створювались губернські колегії захисників (оборонців) в цивільних та кримінальних справах. Членами таких колегій могли бути особи, які мали не менше двох років стажу практичної роботи в органах юстиції, або відповідну теоретичну та практичну підготовку. Не могли бути членами колегії неповнолітні, особи, які не мали виборчих прав, або  перебували під слідством чи судом, та такі, що були виключені із колегії (поновити членство можна було після спливу трьох років). Члени колегії не мали права працювати в державних установах та підприємствах, за винятком перебування на виборних посадах, чи зайняття викладацькою або науковою діяльністю. У 1927 р. було запроваджено інститут стажистів (для випускників юридичних факультетів) і практикантів (для осіб, що мали дворічний трудовий стаж), строком до 1 року. Ці особи зараховувалися до складу колегії без іспиту у разі успішного виконання програми, що включала роботу в консультації, підготовку і ведення справ у суді.

Члени колегії першого складу затверджувалися президією виконавчого комітету за поданням губернської ради народних суддів. В подальшому ж, прийом членів у колегію проводила президія колегії.

До керівних органів адвокатури можна віднести загальні збори колегії, та, власне, президія колегії, які обиралася загальними зборами колегії строком на один рік. Також до повноважень колегії відносилися заслуховування звіту президії, обговорення загальних питань діяльності колегії; встановлення розміру відрахування у фонд колегії та організація юридичних консультацій.

До повноважень президії входили функції розгляду заяв про вступ у члени колегії та відрахування, нагляд і контроль за виконанням членами колегії їхніх обов’язків та накладення дисциплінарних покарань та призначення безоплатної оборони й оборони за таксою.

В 1924 році були прийняті Основи судоустрою СРСР і союзних республік. У 1925 р. ж, в зв’язку з новим адміністративно-територіальним поділом були створені окружні суди (замість губернських), при яких діяли колегії захисників.

В кінці 20-х років, стався перехід до колективної форми організації праці, в результаті якої, в зв’язку із прийняттям постанови «Про реорганізацію колегій захисників», були ліквідовані приватні кабінети, а адвокати були закріплені за відповідними консультаціями. Також була встановлена монополія колегії адвокатів на надання юридичної допомоги. Плата за правову допомогу мала законодавчо закріплений розмір (таксу), вносилася до колегії адвокатів та розподілялася між її членами.

В результаті переходу до колективної форми праці значно скоротилася чисельність адвокатів.

7. Адвокатура України у період 1931-1939 років. Форми діяльності адвокатів, правове та фінансове становище об'єднань адвокатів, оплата праці адвокатів, організація контролю за діяльністю адвокатів і дисциплінарна відповідальність адвокатів у цей період.

В 1931-му році було прийнято «Положення про судоустрій», яке хоча і залишило без змін принципи організації колегії захисників, проте вперше закріпило права колегії як юридичної особи. Тобто юридичні консультації, за якими були закріплені адвокати, становили собою госпрозрахункові одиниці, що передбачало встановлення плану, який зазначав контрольну цифру прибутків (суму гонорарів), а витратна частина відводилася на утримання консультації. Також залишились без змін колективні принципи організації адвокатської діяльності. При президії колегії утворювалися сектори: кадрів, організаційно-інспекторський, масової роботи, соціально-побутовий, господарської частини, бухгалтерії, на чолі кожної з них стояв член президії колегії.

У 1933 році наказом Наркома юстиції був встановлений порядок розгляду дисциплінарних справ членів колегії, що покладався на її президію, та оскарження до президії обласного суду постанов про застосування заходів дисциплінарного впливу.

В 1934 році, згідно постанови «Про розширення прав Найвищого суду»,  безпосереднє керівництво колегіями захисників було покладено на Найвищий суд, який в цьому ж році затвердив нове Положення про форми роботи юридичних консультацій. Згідно з цим Положенням, юридична консультація залишалася госпрозрахунковою, захисникам гарантувалося 2/3 визначеної їм тарифної ставки, а оплата за сумісництвом обмежувалася їх основною ставкою.

В цей період українська адвокатура вже остаточно була підконтрольна державі. В 1937 році колегії захисників перейшли у відання Наркому юстиції, який здійснював тепер загальне керівництво і нагляд за діяльністю колегій захисників, через спеціально створений для цього відділ. В цьому ж році наказом Наркому юстиції про колегії захисників було знову встановлено новий порядок оплати праці адвокатів. Тепер доручалося завідуючому юридичної консультації розподіляти заробіток між її членами за кількістю та якістю виконаної роботи, з урахуванням складності справ, кваліфікації кожного члена колегії, їх навантаження. Кожен захисник отримував свій заробіток за винятком 30%, що відраховувалися на утримання президії й витрати колективу.

8. Нормативно-правові акти, які регулювали діяльність адвокатури у період 1939-1962 років. Правове становище колегій адвокатів та організація діяльності юридичних консультацій. Оплата праці адвокатів, нормативне регулювання. Дисциплінарна відповідальність адвокатів і порядок оскарження дисциплінарних стягнень у цей період.

В 1939 році Совнарком СРСР прийняв «Положення про адвокатуру СРСР», в якому був відсутній термін «захисник», а були закріплені терміні «адвокат» та «адвокатура». Керівництво колегіями адвокатів в Україні здійснювалося Нарком юстиції, який, окрім функцій керівництва та нагляду, видавав обов’язкові для виконання колегіями адвокатів директиви. Адвокатам заборонили поєднувати роботу в держустановах на повну ставку з роботою в адвокатурі.

Цього ж року було затверджено інструкцію про порядок оплати праці адвокатів.

В 1940 році затверджено інструкцію «Про порядок проходження стажерами практики в юридичних консультаціях колегій адвокатів». Прийняті в колегію стажери проходили практику протягом одного року і у випадку її успішного проходження президія колегії адвокатів могла перевести стажера в число членів колегії адвокатів, в тому числі й до закінчення зазначеного строку.

Наказом Народного комісаріату юстиції «Про контроль за прийомом до адвокатури СРСР» 1941 року призначено обстеження роботи низки колегій адвокатів, в результаті якого встановлено, що «…президії колегій формально ставляться до прийому в члени колегій адвокатів і нерідко приймають в колегії без перевірки матеріалу про попередню діяльність осіб, що вступають в колегію. За такого несерйозного ставлення щодо прийому до адвокатури в її лави проникають особи, які не відповідають ні політичним, ні діловим вимогам». В результати прийняття цього наказу були підвищені вимоги до осіб, які вступали до колегій адвокатів. Нарком юстиції систематично проводив перевірку діяльності адвокатських колегій.

В зв’язку із початком Великої Вітчизняної війни держава забезпечила підтримку військовослужбовців, в тому числі і шляхом надання безоплатної юридичної допомоги. Своїм листом 1943 року Наркому юстиції зобов’язав президії колегій для надання такої допомоги виділяти найбільш кваліфікованих адвокатів.

В період Великої Вітчизняної війни було надано право Військовим трибуналам розглядати справи у скорочені терміни (через 24 години з моменту вручення обвинуваченому обвинувального висновку) і у складі трьох постійних членів. Більшість справ, віднесених до їхнього провадження, розглядалися без участі адвоката, тому Нарком юстиції у своєму листі «Про призначення захисту на вимогу судів» 1941 року передбачив обов’язкове виділення президіями колегій адвокатів для участі в розгляді справ у військових трибуналах, коли надходило відповідне повідомлення напередодні дня слухання справи.

У цей період було значно розширено перелік випадків безкоштовного надання правової допомоги військовослужбовцям, їхнім сім’ям. Адвокати проводили важливу просвітницьку діяльність, сприяли вирішенню житлових і пенсійних питань, займалися працевлаштуванням сиріт, збирали кошти у фонд оборони країни. Також в цей період пріоритетним було забезпечення якості правової допомоги. Про контроль за якістю її надання свідчать нормативні документи тих часів: спеціальний наказ Наркому юстиції 1943 року «Про поліпшення роботи юридичних консультацій колегій адвокатів», інструкція 1944 року «Про організацію контролю за якістю роботи адвокатів», директивний лист 1945 року «Про контроль за якістю роботи адвокатів, що обслуговують установи, підприємства й організації».

В післявоєнний період, у 1952 році в колегіях запроваджено кодифікацію законодавства, затверджено Мін’юстом СРСР Положення про юридичні консультації колегій адвокатів, яке докладно регламентувало організацію та порядок їх роботи. Проте воно було скасовано у 1956 році з введенням Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для адвокатів.

Значна увага в цей період приділялася питанню оплати праці адвокатів, яке не змінювалося з кінця тридцятих років. Проводилися експерименти з застосуванням різних систем оплати праці адвокатів, зокрема на підставі збереження кваліфікаційних розрядів адвокатів, однак позитивних результатів експериментування не дало.

В 1962 році було затверджено «Положення про адвокатуру УРСР», яким було внесено ряд змін. Зокрема, загальні збори колегії адвокатів, окрім президії, також строком на два роки обирали ревізійну комісію, яка проводила систематичні перевірки фінансово-господарської діяльності президії колегії та юридичних консультацій. Було затверджено перелік видів юридичної допомоги, який включав надання порад, довідок, роз’яснень, складання заяв, скарг та інших документів, участь у судових процесах як захисників обвинувачених, представників відповідачів та інших заінтересованих осіб.

Також положення чітко визначало, хто міг займатись адвокатською діяльністю — це право надавалося лише членам колегії адвокатів (окрім визначених виключень).

Змінилися вимоги до осіб, які вступали до колегії: встановлено необхідність вищої юридичної освіти, а для тих, хто закінчив юридичну школу — обов’язковий стаж практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року (без цього стажу вони могли бути прийняті лише стажистами); особи без юридичної освіти повинні були мати стаж судді, прокурора, слідчого або юрисконсульта не менше трьох років.

До заходів дисциплінарного стягнення, які застосовувалися до адвокатів, відносилися попередження, догана, відсторонення від адвокатської діяльності на 6 місяців та виключення із складу колегії, яке було можливо у випадках вчинення злочину, вчинків, що ганьблять звання адвоката, порушення правил внутрішнього розпорядку колегії адвокатів.

Прийом до складу колегії і виключення з неї здійснювала Президія колегії адвокатів.

9. Правове становище адвокатури України у період 1962-1980 років. Законодавчі та нормативні акти, що регулювали діяльність адвокатури. Керівні органи колегій адвокатів та їх повноваження. Прийом і виключення із колегій адвокатів у цей період.

В 1962 році Верховна Рада УРСР затвердила нове «Положення про адвокатуру», яким було внесено ряд змін. Зокрема, загальні збори колегії адвокатів, окрім президії, також строком на два роки обирали ревізійну комісію, яка проводила систематичні перевірки фінансово-господарської діяльності президії колегії та юридичних консультацій. Було затверджено перелік видів юридичної допомоги, який включав надання порад, довідок, роз’яснень, складання заяв, скарг та інших документів, участь у судових процесах як захисників обвинувачених, представників відповідачів та інших заінтересованих осіб.

Також положення чітко визначало, хто міг займатись адвокатською діяльністю — це право надавалося лише членам колегії адвокатів (окрім визначених виключень).

Змінилися вимоги до осіб, які вступали до колегії: встановлено необхідність вищої юридичної освіти, а для тих, хто закінчив юридичну школу — обов’язковий стаж практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року (без цього стажу вони могли бути прийняті лише стажистами); особи без юридичної освіти повинні були мати стаж судді, прокурора, слідчого або юрисконсульта не менше трьох років.

Відрахування адвоката з колегії проводилося президією колегії адвокатів: за заявою адвоката; за незадовільного результату випробування, обумовленого під час прийому в колегію адвокатів; у випадку -виявленої неможливості виконання адвокатом своїх обов’язків внаслідок недостатньої кваліфікації; за станом здоров’я.

Виключення адвоката з колегії проводилося президією колегії адвокатів у разі систематичного порушення адвокатом внутрішнього трудового розпорядку або несумлінного виконання своїх обов’язків, якщо до адвоката раніше застосовувались заходи дисциплінарного або громадського впливу, у випадку вчинення інших проступків, несумісних з перебуванням в колегії.

Прийом до складу колегії і виключення з неї здійснювала Президія колегії адвокатів.

В 1963 році замість Міністерства юстиції УРСР створена Юридична комісія при Раді Міністрів УРСР, яка забезпечувала методичне керівництво роботою обласних колегій адвокатів. Проте у внесених в 1966 році до Положення про адвокатуру УРСР змінах і доповненнях було закріплено, що на неї покладалися керівництво та контроль за діяльністю колегій адвокатів.

Юридична комісія затверджувала кількісний склад колегій адвокатів, організовувала та проводила вибори керівних органів колегії, затверджувала за погодженням із профспілковими органами правила внутрішнього розпорядку колегій адвокатів, видавала інструкції та інші акти з питань діяльності адвокатури тощо.

Також зазнала змін і система оплати праці адвокатів. Радою Міністрів Української РСР в 1965 році були затверджені нова «Інструкція про порядок оплати юридичної допомоги, яка надавалась адвокатами громадянам, підприємствам, установам, радгоспам, колгоспам та ін.», і нове «Положення про оплату праці адвокатів в Українській РСР», які встановлювали гарантовані мінімуми місячного заробітку адвоката. В 1975-му вийшло нове положення про оплату праці адвокатів, яке цей мінімум підвищило.

В колегіях увага приділялася методичній роботі, підвищенню кваліфікації адвокатів. Працювали школи професійної майстерності, ораторського мистецтва.

В 1978-му році прийнято нову Конституцію УРСР, яка на конституційному рівні оформила правовий статус адвокатури.

Важливим етапом розвитку радянської адвокатури стало прийняття першого і єдиного в СРСР Закону «Про адвокатуру в СРСР» 1979 року, який визначав організацію і порядок діяльності адвокатури в СРСР. В Законі були закладені нові положення, які сприяли посиленню адвокатури, розширенню повноважень адвоката. В 1980-му році було затверджено «Положення про адвокатуру», яке детальніше регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки, розширило види юридичної допомоги громадянам. Положення підкреслило особливий статус адвокатури (добровільне об’єднання осіб, які займаються адвокатською діяльністю), встановило порядок формування колегій адвокатів на території республіки. Вони створювалися за заявою групи засновників — громадян чи юридичних осіб; пропозиція про це надсилалася до Міністерства юстиції України, яке в разі згоди подавало її у виконавчий комітет для затвердження і реєстрації. Також Положенням залишило без змін структуру органів колегії адвокатів, відновлено норму, згідно з якою президія обиралася шляхом таємного голосування, що відповідало демократичним основам організації адвокатури й забезпечувало свободу волевиявлення адвокатів, та зазначено, що президія має широкі повноваження, а її діяльність будується на основі колективності керівництва, гласності, регулярної звітності перед членами колегії, широкого залучення адвокатів до роботи президії. Підвищились також вимоги до осіб, які бажали стати адвокатами – вища юридична освіти та стаж роботи юристом не менше двох років. Також прийому може передувати проходження випробувального строку тривалістю до трьох місяців. І якщо результат випробування виявиться незадовільним, президія колегії виносить рішення про відрахування претендента.

10. Адвокатура України у період 1980-1990 років. Нормативно-правові акти, що регулювали діяльність адвокатури. Створення Спілки адвокатів України. Органи адвокатського самоврядування у цей період.

В 1980-му році було затверджено «Положення про адвокатуру», яке детальніше регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки, розширило види юридичної допомоги громадянам. Положення підкреслило особливий статус адвокатури (добровільне об’єднання осіб, які займаються адвокатською діяльністю), встановило порядок формування колегій адвокатів на території республіки. Вони створювалися за заявою групи засновників — громадян чи юридичних осіб; пропозиція про це надсилалася до Міністерства юстиції України, яке в разі згоди подавало її у виконавчий комітет для затвердження і реєстрації. Також Положенням залишило без змін структуру органів колегії адвокатів, відновлено норму, згідно з якою президія обиралася шляхом таємного голосування, що відповідало демократичним основам організації адвокатури й забезпечувало свободу волевиявлення адвокатів, та зазначено, що президія має широкі повноваження, а її діяльність будується на основі колективності керівництва, гласності, регулярної звітності перед членами колегії, широкого залучення адвокатів до роботи президії. Підвищились також вимоги до осіб, які бажали стати адвокатами – вища юридична освіти та стаж роботи юристом не менше двох років. Також прийому може передувати проходження випробувального строку тривалістю до трьох місяців. І якщо результат випробування виявиться незадовільним, президія колегії виносить рішення про відрахування претендента.

Спілка адвокатів України як незалежна громадська організація адвокатів України була створена за ініціативою адвокатів, котрі прагнули об’єднання на професійному рівні, досягнення адвокатурою України незалежності, розвитку демократичних засад адвокатської діяльності, участі адвокатів у розбудові правової держави, створення надійних гарантій адвокатської діяльності, захисту соціальних і професійних прав адвокатів.

Після створення у 1989 році Союзу адвокатів СРСР ініціатива створення Союзу адвокатів України була підтримана майже всіма колегіями адвокатів 17 грудня 1989 року на розширеному засіданні Вченої Ради Київського ГНДІ адвокатури.

Ініціативна група зі створення Спілки адвокатів України, а згодом Оргкомітет з підготовки Установчого з’їзду САУ, підготували у дуже стислий термін установчі документи і надіслали їх для обговорення у колегії адвокатів.

20-22 вересня 1990 року у м. Києві відбувся Установчий з’їзд адвокатів, на якому була утворена Спілка адвокатів України — незалежна, самоврядна організація, метою якої стало об’єднання зусиль адвокатів республіки для формування демократичної правової держави; підвищення рівня юридичної допомоги, ролі й авторитету адвокатури в суспільстві й державі; сприяння законодавчому закріпленню індивідуальної, приватної адвокатської діяльності; досягнення адвокатурою повної самостійності та самоврядування; захист професійних прав і соціальних інтересів адвокатів, їхніх честі та гідності; поширення історичних традицій української адвокатури; розвиток і поглиблення міжнародних зв’язків адвокатів.

До складу обраного Установчим з’їздом правління САУ увійшли представники 22 колегій адвокатів, а згодом всі області України, АР Крим, міста Київ та Севастополь утворили відділення САУ.

11. Закон України «Про адвокатуру» 1991 року. Його підготовка, прийняття та введення в дію. Набуття статусу адвоката за цим Законом. Права і обов'язки адвоката, оплата праці та дисциплінарна відповідальність за Законом України «Про адвокатуру».

На виконання рішень Установчого з’їзду адвокатів 1990 року правління Спілки утворило комісію, яка розпочала роботу над проектом першого в Україні Закону про адвокатуру. Наприкінці 1990 року концепція закону «Про адвокатуру України» і його перший варіант були підготовлені членами комісії. А на початку 1991 року почалося обговорення принципово нової концепції Закону.

Концепція і законопроект були детально обговорені спілчанами і після тривалої дискусії, що точилася поміж адвокатами, правління САУ затвердило ці документи. Підготовлений нею проект Закону «Про адвокатуру» Спілка адвокатів України внесла, користуючись своїм правом законодавчої ініціативи, на розгляд Верховної Ради України. Концепцію Закону «Про адвокатуру», яка в цілому була сприйнята народними депутатами позитивно

У 1992 році основні положення цієї Концепції, за пропозицією САУ, були включені в затверджену Верховною Радою України Концепцію судово-правової реформи в Україні.

При розгляді законопроекту «Про адвокатуру» народні депутати піддали критиці більшість статей законопроекту. Однак 19 грудня 1992 року Закон України «Про адвокатуру» був прийнятий і введений у дію з 1 лютого 1993 року.

Згідно із цим Законом, адвокатом могла бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Адвокатом не міг працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не могла бути особа, яка мала судимість.

При видачі кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особа, якій було вручено це свідоцтво, приймала Присягу адвоката України.

При здійсненні професійної діяльності адвокат мав право:

- представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;

- збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: 1. запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян — за їх згодою; 2. ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; 3. отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян; 4. застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; 5. доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; 6. бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; 7. виконувати інші дії, передбачені законодавством.

При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний був неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не мав права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Також адвокат не мав права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як 1) слідчий, 2) особа, що провадила дізнання, 3) прокурор, 4) суддя, 5) секретар судового засідання, 6) експерт, 7) спеціаліст, 8) представник потерпілого, 9) цивільний позивач, 10) цивільний відповідач, 11) свідок, 12) перекладач, 13) понятий, 14) у випадках, коли він був родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених чиниим на той момент КПК.

Згідно із Законом України «Про адвокатуру» 1992 року, оплата праці адвоката здійснювалася на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом. Разом з тим, якщо адвокат брав участь в кримінальному процесі як захисник за призначенням, то оплата праці адвоката здійснювалася за рахунок держави. Також Правила адвокатської етики встановлювали, що в угоді про надання правової допомоги (договорі, контракті) визначається обов’язок сторони (клієнта) сплатити гонорар за дії адвоката з надання правової допомоги, а у випадку необхідності й -фактичні витрати, пов’язані з виконанням угоди. Ці витрати не включаються до суми гонорару, який є винагородою за виконані адвокатом дії з надання правової допомоги. В цих же правилах сказано було, що гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту.

Що стосується дисциплінарної відповідальності адвоката, то в Законі України «Про адвокатуру» 1992 року була встановлена дисциплінарна відповідальність адвоката за порушення його вимог, інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури могла застосувати у цих випадках до адвоката такі дисциплінарні стягнення: попередження, зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року, анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Також дисциплінарна відповідальність адвоката наставала й у разі порушення згаданих у Присязі адвоката України принципів адвокатської діяльності — принциповості, чесності, поваги до професії тощо.

12. Завдання адвокатури згідно з Конституцією України. Нормативно- правові акти, що регулюють діяльність адвокатури у сучасний період. Положення про Раду адвокатів України. Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, Правила адвокатської етики, Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України.

Згідно ст. ст. 29, 59, 63 Конституції України,. Завданням адвокатури є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги.

Окрім Конституції України, діяльність адвокатури у сучасний період регулюється:

- Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

- Правила адвокатської етики

- Положення про раду адвокатів України 2012 року

- Положення про вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури 2012 року

- Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування 2013 року

- Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України 2013 року

- Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів 2012 року

- Положення про помічника адвоката 2013 року

- Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядок складення кваліфікаційного іспиту та методика оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні 2013 року

- Програма складання адвокатського іспиту 2013 року

- Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю 2013 року

- Програма проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю 2013 року

Також до нормативно-правових актів в сфері адвокатської діяльності можна віднести Хартію основоположних принципів діяльності європейських адвокатів та Кодекс поведінки європейських адвокатів, які хоча і не діють в Україні, але використовуються КДКА в якості джерел права під час прийняття рішень з дисциплінарних справ.

13. Організаційні форми адвокатської діяльності за Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Правовий статус і реєстрація адвокатських об'єднань, адвокатських бюро та адвокатів, які займаються адвокатською діяльністю індивідуально.

Згідно зі змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі за текстом - Закон), адвокат може здійснювати свою діяльність в таких формах:

1. Індивідуально

2. Адвокатське бюро

3. Адвокатське об’єднання

Адвокат, який здійснює свою діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (ст. 13 Закону), статус якої, в свою чергу, визначається Податковим кодексом України та Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Такий адвокат, може:

- відкривати рахунки в банках

- мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (ч. 2 ст. 13 Закону).

Адвокатське бюро є юридичною особою (тобто необхідна його державна реєстрація в органах реєстраційної служби), створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. (ч. 1 ст. 14 Закону).  Бюро має всі права та обов’язки юридичної особи, а також може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням та самостійний баланс. Також під час своє діяльності адвокатське бюро може залучати на договірних засадах інших адвокатів. Стороною ж договору про надання правових послуг буде виступати адвокатське бюро.

Адвокатське об’єднання є юридичною особою (із всіма правами та обов’язками, що їй притаманні), яка має свій статут, баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням, та являє собою об’єднання двох і більше адвокатів (ч. 1 ст. 15 Закону).Під час своє діяльності адвокатське об’днання може залучати на договірних засадах інших адвокатів. Стороною ж договору про надання правових послуг буде виступати адвокатське об’єднання.

Державна реєстрація адвокатського об’єднання і адвокатського бюро здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

14. Види адвокатської діяльності. Особливості виконання доручень у кримінальних провадженнях та цивільних справах: прийняття доручення, встановлення розміру та порядку внесення гонорару, обрання правової позиції по справі та узгодження її з клієнтом, можливості та підстави припинення виконання доручення та дострокове розірвання угоди про надання правової допомоги.

Ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі за текстом - Закон) визначено такі види адвокатської діяльності:

1) надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Що стосується прийняття адвокатом доручення, то відмовитися від надання правової допомоги від може лише з підстав, наведених в ч. 1 ст. 28 Закону. При прийнятті доручення із клієнтом укладається договір на надання правової допомоги, до якого застосовуються положення договірного права, проте який має особливості, наведені в ст. ст. 27, 29 Закону.

Відповідно до ст. 30 Закону, формою винагороди адвоката за надання правової допомоги є гонорар, який може буди фіксованим, або у формі погодинної оплати. Його розмір має бути розумним, та має враховувати складність справи, кваліфікацію адвоката, фінансовий стан клієнта та інші чинники. Умови щодо гонорару адвоката передбачаються в договорі про правову допомогу.

При обранні правової позиції адвокату забороняється її займати всупереч волі клієнта, крім випадків, коли адвокат упевнений в самообмові клієнта (п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону). Тому адвокат повинен погоджувати свою правову позицію із клієнтом, або обирати її не всупереч інтересам клієнта.

15. Структура органів адвокатського самоврядування відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

В ст. 43 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі за текстом - Закон) сказано, що адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов’язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката. Брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування та бути обраними до їх складу можуть лише адвокати України.

Особливий статус в адвокатському самоврядуванні займає Національна асоціація адвокатів України (НААУ), яка є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об’єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування. НААУ діє через організаційні форми адвокатського самоврядування (ст. 15 Закону): конференцію адвокатів регіону, раду адвокатів регіону, з’їзд адвокатів України.

Отже, органи адвокатського самоврядування мають таку структуру:

1. Конференція адвокатів регіону (АРК, областей, міст Києва та Севастополя)

- кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатів регіону (КДКА регіону)

- ревізійна комісія адвокатів регіону (РКА регіону)

2. Рада адвокатів регіону (АРК, областей, міст Києва та Севастополя)

3. З’їзд адвокатів України

4. Рада адвокатів України

- вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (ВКДКА)

- вища ревізійна комісія адвокатури (ВРКА)

Конференція адвокатів регіону (ст. 47 Закону), яка є сесійним органом та скликається не рідше одного разу на рік, і є вищим органом адвокатського самоврядування в відповідному регіоні. Вона обирає голів та членів Рад адвокатів регіону, делегатів та З’їзд адвокатів України, представника до складу Ради адвокатів України та ВКДКА, голів та членів (із визначенням їх кількості) кваліфікаційної і дисциплінарної палат адвокатів регіону, голови та членів РКА регіону. Також Конференція адвокатів регіону затверджує штатний розпис та кошторис Ради адвокатів регіону та КДКА регіону.

КДКА регіону є юридичною особою, діє на підставі положення та утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів (ст. 50 Закону). В її складі утворюється дві палати: кваліфікаційна (не більше 9-ти членів) та дисциплінарна (не більше 11-ти членів). КДКА регіону організовує та проводить кваліфікаційні іспити із прийняттям рішення про видачу свідоцтва про складання, приймає рішення про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю, здійснює дисциплінарне провадження стосовно адвокатів та вирішує інші питання.

РКА регіону утворюється для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю ради адвокатів регіону та кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури (ст. 51 Закону).

Рада адвокатів регіону виконує функції адвокатського самоврядування між конференціями адвокатів регіону, та підконтрольна їй (ст. 48 Закону). Рада адвокатів регіону представляє адвокатів регіону та здійснює їх інформаційне і методичне забезпечення, сприяє гарантії їх діяльності, скликає та забезпечує проведення конференції адвокатів регіону та виконання її рішень, приймає присягу адвоката України, визначає представників до конкурсної комісії з відбору адвокатів для надання безоплатної правової допомоги,  утворює комісію з повноти та якості її надання, забезпечує внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України та розпоряджається майном та коштами відповідно до затвердженого кошторису.

З’їзд адвокатів України є вищим органом адвокатського самоврядування (ст. 54 Закону). До його складу входять делегати, обрані Конференціями адвокатів регіону. Скликається не рідше одного разу на три роки, та обирає голів і заступників Ради адвокатів України, ВКДКА, ВРКА, затверджує статут НААУ, положення про Раду адвокатів України та правила адвокатської етики, розглядає та затверджує звіти Ради адвокатів України, ВКДКА, висновки ВРКА, призначає трьох членів Вищої ради юстиції, затверджує кошториси Ради адвокатів України, ВКДКА.

Рада адвокатів України діє в період між з’їздами адвокатів України та підконтрольна їм (ст. 55 Закону). Складається із тридцяти членів, по одному із кожного регіону плюс голова та два заступники, які обираються З’їздом адвокатів України. Рада адвокатів України: забезпечує скликання та проведення З‘їзду адвокатів України, забезпечує виконання його рішень, визначає квоту представництва та порядок висування делегатів Конференції адвокатів регіону, З‘їзду адвокатів України, забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затверджує регламент та порядок сплати адвокатами щорічних внесків, координує діяльність Рад адвокатів регіону, приймає рішення про розпорядження майном та коштами НААУ, сприяє забезпеченню гарантій адвокатської діяльності, розглядає скарги на рішення Рад адвокатів регіонів, скасовує їх, виконує інші передбачені Законом та рішеннями З‘їзду адвокатів України функцій.

ВКДКА є колегіальним органом, який діє при Раді адвокатів України, до повноважень якого віднесено розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.

ВРКА утворюється з метою здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю Національної асоціації адвокатів України, її органів, рад адвокатів регіонів, Ради адвокатів України, кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, діяльністю ревізійних комісій адвокатів регіонів (ст. 53 Закону). Підконтрольна З’їзду адвокатів України.

16. Поняття адвокатської таємниці та гарантії адвокатської діяльності згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Форми реагування адвокатом на дії осіб, що посягають на втручання чи розкриття адвокатської таємниці та порушують гарантії адвокатської діяльності.

До адвокатської таємниці відноситься є будь-яка інформація, що стала відома адвокату (або його помічнику, стажисту чи особі, яка перебуває із ним в трудових відносних) про клієнта, а також питання, з яких клієнт звертався до нього, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності (ч. 1 ст. 22 Закону України «Про адвокатуру адвокатську діяльність» (далі за текстом - Закон). В разі недотримання – дисциплінарна відповідальність.

Гарантії адвокатської діяльності складаються з (ст. 23 Закону):

- заборони будь-якого втручання та перешкоди здійсненню адвокатської діяльності

- заборони вимагати будь-яких відомостей, що становлять адвокатську таємницю

- проведення стосовно адвоката слідчих та оперативно-розшукових дій лише за рішенням суду на підставі клопотання Генерального прокурора, його заступників, прокурорів областей, АРК, міст Києва та Севастополя

- заборони проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із адвокатською діяльністю

- гарантії рівності прав іншими учасниками провадження, забезпечення змагальності і свободи в наданні доказів та доведення їх переконливості

- перебування під охороною держави життя, честі, гідності, здоров’я та майна адвоката та членів його сім’ї

- гарантії безпеки під час участі в кримінальному процесі

- заборони залучення до конфіденційного співробітництва під час оперативно-розшукових та слідчих дій, якщо воно може призвести до розкриття адвокатської таємниці

- заборони втручатись в приватне спілкування із клієнтом

- заборони внесення подання слідчим, прокурором, а також винесення окремої ухвали (постанови) суду щодо правової позиції адвоката у справі

- заборони втручання в правову позицію адвоката

- обо’язку повідомлення відповідної Ради адвокату регіону в разі затримання адвоката або обрання щодо нього запобіжного заходу

- здійснення повідомлення адвокату про підозру лише Генеральним прокурором, його заступниками, прокурорами областей, АРК, міст Києва та Севастополя

- заборони притягнення адвоката до відповідальності у зв’язку із здійсненням ним адвокатської діяльності відповідно до закону, а також за вислови у справі, якщо при цьому не порушуються його професійні обов’язки

- заборони ототожнення адвоката з клієнтом

- здійснення дисциплінарного провадження щодо адвоката в особливому порядку.

Також огляд приміщення адвоката, його речей, їх тимчасове вилучення здійснюється за особливим порядком, та в присутності представника Ради адвокатів регіону.

Реагування адвокатом на порушення гарантій його діяльності є, в першу чергу, звернення до органів адвокатського самоврядування (згідно із ч. 1 ст. 44 Закону, вони забезпечують його незалежність та захист від втручання в адвокатську діяльність). Також засобом реагування в таких ситуаціях є звернення до органів, які здійснюють контроль за діяльністю органів та осіб, які порушують гарантії адвокатської діяльності, із відповідною скаргою.

17. Система безоплатної правової допомоги громадянам в Україні. Роль адвокатури в ній. Первинна та вторинна безоплатна правова допомога. Порядок надання безоплатної вторинної правової допомоги в кримінальних провадженнях.

Безоплатна правова допомога в Україні регулюється, перш за все, Законом України «Про безоплатну правову допомогу» (далі за текстом - Закон), згідно із яким безоплатна правова допомога – це правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Систему правової допомоги складає первинна та вторинна безоплатна правова допомога. Первинна правова допомога полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 7 Закону). Це надання правової інформації, консультацій і роз’яснень, складання заяв, скарг та інших документів окрім процесуальних, надання допомоги в забезпеченні доступу до вторинної правової допомоги. Надається органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, спеціалізованими установами та фізичними і юридичними особами приватного права.

Вторинна правова допомога полягає у створенні рівних можливостей доступу осіб до правосуддя (ст. 13 Закону). Це здійснення представництва, захист, складання документів процесуального характеру. Надається центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги та адвокатами, включеними в реєстр адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу. Причому адвокати займають ключову позицію в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

Згідно зі ст. 49 КПК, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані участь захисника в кримінальному провадженні у випадках, якщо:

1. Його участь є обов’язковою (ст. 52 КПК – особливо тяжкі злочини, щодо осіб до 18 років або із фізичними вадами, чи які не володіють мовою, та в разі застосування до осіб заходів виховного чи медичного характеру, або щодо яких здійснюється спеціальне досудове слідство чи провадження, а також в разі реабілітації померлої особи), а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника.

2. Підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, або через брак коштів чи з інших причин не може його залучити.

3. Слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішили про необхідність залучення захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.

18. Набуття права на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Не може бути адвокатом особа, яка:

1. Має непогашену чи не зняту судимість за злочин, за який призначено покарання у вигляді позбавлення волі

2. Визнана судом обмежено дієздатною чи недієздатною.

3. Протягом двох років позбавлена права на зайняття адвокатською діяльністю.

4. Протягом трьох років з дня звільнення з посади за порушення присяги чи вчинення корупційного правопорушення.

Для набуття права на зайняття адвокатською діяльністю необхідно скласти кваліфікаційний іспит, пройти стажування, скласти присягу та отримати свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

До складання кваліфікаційного іспиту необхідно звернутися до КДКА свого регіону за місцем проживання з відповідною заявою та необхідним документами. Після прийняття комісією позитивного рішення особа допускається до складання кваліфікаційного іспиту, який проводиться не рідне одного разу на три місяці. Після складання іспиту особі видається безоплатно відповідне свідоцтво, яке дійсно протягом трьох років.

Після складання іспиту особа повинна пройти шестимісячне стажування. Із цією метою особа звертається до Ради адвокатів свого регіону із відповідною заявою про призначення керівника стажування. Стажування проходить за відповідною програмою; за його результатами складається звіт та направляється до Ради адвокатів регіону. За оцінкою його результатів Рада приймає рішення про видачу свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Далі стажист складає присягу: «Я, (ім’я та прізвище), урочисто присягаю у своїй адвокатській діяльності дотримуватися принципів верховенства права, законності, незалежності та конфіденційності, правил адвокатської етики, чесно і сумлінно забезпечувати право на захист та надавати правову допомогу відповідно до Конституції України і законів України, з високою відповідальністю виконувати покладені на мене обов’язки, бути вірним присязі», та отримує в день її складання свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Одночасно із видачею свідоцтва Рада адвокатів регіону вносить відомості про адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України.

19. Стажування, його мета та порядок проходження. Правовий статус стажиста адвоката. Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Стажування полягає в перевірці готовності особи, яка отримала свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту, самостійно здійснювати адвокатську діяльність. Стажування здійснюється протягом шести місяців під керівництвом адвоката за направленням ради адвокатів регіону (ст. 10 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).Стажистом адвоката може бути особа, яка на день початку стажування має дійсне свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту. На стажиста адвоката покладаються всі обов’язки щодо зберігання адвокатської таємниці.

Питання стажування регулюється «Положенням про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю» 2013 року.

Стажування може здійснюватись у вільний від роботи стажиста час протягом 6-ти місяців, причому сумарний облік робочого часу на виконання програми та плану стажування не може становити менше 550 годи.

Із метою проходження стажування особа звертається до Ради адвокатів свого регіону із заявою про призначення стажування. Стажисту на весь термін стажування призначається керівник, який внесений до Реєстру керівників стажування.

Після прийняття заяви про призначення стажування особі видається направлення на стажування. З цього часу особа вважається стажистом адвоката.

Керівник стажування зобов’язаний надати стажисту затверджений радою адвокатів регіону індивідуальний план стажування із зазначенням конкретних заходів у межах Програми стажування.

За результатами стажування стажист складає звіт про виконання індивідуального плану стажування, а керівник стажування – висновок про оцінку стажування та про готовність стажиста адвоката самостійно здійснювати адвокатську діяльність. Після отримання зазначених документів Рада адвокатів регіону приймає рішення про видачу особі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Одночасно із видачею свідоцтва Рада адвокатів регіону вносить відомості про адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України.

20. Оплата праці адвоката та помічника адвоката. Системи оплати праці адвокатів. Основні та додаткові підстави оплати праці адвоката. Оплата праці адвоката при достроковому припиненні виконання угоди про надання правової допомоги.

Умови оплати праці адвоката визначаються в договорі про надання правової допомоги. Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі за текстом - Закон), формою винагороди адвоката за надання правової допомоги є гонорар.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч. 3 ст. 30 Закону).

Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону, помічники адвоката працюють на підставі трудового договору (контракту), укладеного з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, з додержанням вимог цього закону і законодавства про працю.Тому на помічника адвоката поширюються норми оплати праці, визначені у трудовому законодавстві, зокрема про мінімальний її розмір, терміни виплати тощо.

На адвокатів, які створили власні бюро або є членами адвокатських об'єднань, поширюються норми трудового законодавства про системи оплати праці. Одночасно порядок розподілу прибутків адвокатських об'єднань визначається їх установчими документами.

Окремим питання потрібно ставити порядок оплати праці адвокатів, які здійснюють свою діяльність індивідуально. Їх оплата праці визначається як сума отриманих ними гонорарів за відніманням щомісячного єдиного соціального внеску та податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до визначення терміну "договір про надання правової допомоги", що міститься у п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону, обов'язковими елементами договору про надання правової допомоги є умови про оплату надання правової допомоги (гонорару) адвокату та оплату фактичних витрат адвоката, необхідних для виконання договору. Тому, основною підставою оплати праці адвоката є договір про надання правової допомоги.

Додатковими підставами оплати праці адвоката можуть бути доведені адвокатом перед клієнтом фактичні витрати по виконанню договору, перелік яких має бути чітко визначений договором.

Ч. 2 ст. 29 Закону визначено, що договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання.

21. Дисциплінарна відповідальність адвоката. Правові підстави та види дисциплінарних стягнень. Умови і порядок порушення дисциплінарного провадження про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Порядок і строки оскарження рішень про накладення на адвокатів дисциплінарних стягнень. Підстави зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Адвоката за вчинення дисциплінарного проступку може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності, в порядку та з підстав, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі за текстом - Закон). Процедура притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності називається дисциплінарним провадженням. Якщо точно, то дисциплінарне провадження – це процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність в діях адвоката ознак дисциплінарного проступку (ч. 2 ст. 33 Закону).  

Дисциплінарне провадження здійснюється КДКА регіону за робочим місцем адвоката.

Підставами для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення адвокатом таких дисциплінарних проступків (ч. 2 ст. 34 Закону):

1. Порушення вимог несумісності

2. Порушення присяги адвоката України

3. Порушення правил адвокатської етики

4. Розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення

5. Невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків

6. Невиконання рішень органів адвокатського самоврядування

7. Порушення інших обов’язків адвоката, передбачених Законом.

За вчинення вищенаведених проступків на адвоката може бути покладено одне із наступних видів дисциплінарних стягнень (ч. 1 ст. 35 Закону):

- попередження

- зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю строком від одного місяця до одного року

- позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю із наступним виключенням із Єдиного реєстру адвокатів України.

Адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності протягом року з моменту вчинення дисциплінарного проступку (ч. 2 ст. 35 Закону).

Дисциплінарне провадження порушується  за заявою будь-якої особи, в якій повинні міститися відомості про наявність ознак дисциплінарного проступку, причому така заява не може бути анонімною. Власне дисциплінарне провадження включає в себе сукупність таких стадій:

1. Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок адвоката

2. Порушення дисциплінарної справи

3. Розгляд дисциплінарної справи

4. Прийняття рішення у дисциплінарній справі

Після подання заяви до КДКА комісія здійснює перевірку наведених в ній відомостей та звертається до адвоката для отримання письмових пояснень по суті. За результатами перевірки складається довідка, в якій наводяться відомості, що стали відомі під час перевірки, а також пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи, після чого всі матеріали передаються на розгляд до дисциплінарної палати КДКА.

За результатами розгляду матеріалів більшістю голосів членів дисциплінарної палати КДКА вирішується питання про порушення або відмову в порушення дисциплінарного провадження щодо адвоката із зазначенням дати та місця розгляду. Дане рішення може бути оскаржене протягом 30-ти днів з дня його прийняття до ВКДКА або до суду.

Справа розглядається дисциплінарною палатою КДКА протягом 30-ти днів з дня її порушення. Під час розгляду заслуховуються результати перевірки, пояснення адвоката, особи, які ініціювала звернення, та інших заінтересованих осіб.

За результатами розгляду справи дисциплінарною палатою КДКА більшістю голосів (крім рішення про припинення права на зайняття адвокатською діяльністю, яке приймається 2/3 голосів) приймається рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення, або про закриття справи. Воно може бути оскаржене протягом 30-ти днів з дня його винесення до ВКДКА або до суду.

Право на зайняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі (ч. 1 ст. 31 Закону):

1. Подання адвокатом відповідної заяви (зупиняється з дня подання заяви)

2. Набрання щодо адвоката обвинувального вироку законної сили (з дня набрання сили)

3. Накладення на адвоката такого дисциплінарного стягнення (з дня прийняття рішення)

4. Визнання адвоката за рішенням суду недієздатним або обмежено дієздатним (з дня набрання сили).

Дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю може застосовуватися у разі (ч. 2 ст. 31 Закону):

- повторного протягом року вчинення дисциплінарного проступку

- порушення адвокатом вимог щодо несумісності

- систематичного або грубого одноразового порушення правил адвокатської етики.

Протягом строку зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю адвокат не має права займатися адвокатською діяльністю та брати участь в адвокатському самоврядуванні.

Право на зайняття адвокатською діяльністю припиняється у разі (ч. 1 ст. 32 Закону):

1. Подання адвокатом відповідної заяви

2. Визнання адвоката безвісно відсутнім або померлим

3. Смерті адвоката

4. Накладення на адвоката такого стягнення

5. Встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва

6. Набрання вироком законної сили за вчинення злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

Дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю застосовується у разі (ч. 2 ст. 32 Закону):

- порушення присяги адвоката України

- розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю

- заподіяння адвокатом своїми протиправними діями значної шкоди клієнту

- систематичне або грубе одноразове порушення правил адвокатської етики, що підприває авторитет адвокатури України.

22. Акти Національної асоціації адвокатів України: Положення про Раду адвокатів України, Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України, Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів, Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування.

Національною асоціацією адвокатів України як недержавним самоврядним органом, який об’єднує всіх адвокатів України, може видавати відповідні нормативно-правові акти з метою організаційного, інформаційного та іншого забезпечення адвокатської діяльності.

Положення про Раду адвокатів України затверджено установчим з’їздом адвокатів України в 2012-му році. Це положення визначає поняття та порядок формування Ради адвокатів України, її повноваження та повноваження її керівництва, порядок проведення засідань і прийняття на них рішень, а також порядок взаємодії з іншими органами адвокатського самоврядування.

Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України затверджено відповідним рішенням Ради адвокатів України в 2012 році. Цей порядок визначає загальні положення ведення Єдиного реєстру адвокатів України, відомості, які вносяться до нього, та порядок їх внесення (включаючи зміни) із зазначенням порядку набрання ними чинності. Також визначено користування реєстром та відшкодування витрат, пов’язаних з його веденням.

Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів затверджено рішенням Ради адвокатів України в 2012 році. Це положення визначає порядок обігу ордерів адвокатів та ордерних книжок із зазначенням вимог до цих документів, а також порядок ведення реєстру ордерів. Також положенням встановлені типові форми ордеру, журналу реєстрації ордерних книжок та журналу обліку ордерів.

Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування затверджено рішенням Ради адвокатів України в 2013 році. Це положення визначає підстави і порядок нарахування та сплати щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування. Також положенням визначено напрямки спрямування та порядок використання внесків.

Реклама: