Відповіді на блок питань "V. Цивільне процесуальне право."

Цей пост створений в рамках підготовки до адвокатського іспиту. Також є відповідна тема на моєму форумі. Долучайтесь ;-)

Відповіді підготував Юрій Куцай. Дуже дякую йому за допомогу!

Питання 1

Дія цивільного процесуального закону у часі, просторі та по колу осіб. Межі судового розгляду.

Цивільний процесуальний закон має межі своєї дії у трьох вимірах:

1) у часі, тобто обмежений періодом дії, коли закон має юридичну силу;

2) у просторі, на який поширюється дія закону;

3) за колом осіб, які підпадають під дію закону (тобто у них виникають процесуальні права і обов'язки).

За ст. 2 ЦПК, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, не має зворотної дії в часі.

Питання про межі судового розгляду слід розглядати залежно від того, судовий орган якого рівня розглядає справу.

Межі розгляду справи місцевим судом (судам першої інстанції).

Суд розглядає цивільні справи за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до ЦПК України, у межах заявлених ними вимог і на підставі доводів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 11 ЦПК).

Межі розгляду справи апеляційним судом (ст. 303 ЦПК).

Апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Він не обмежений доказами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК).

Касаційний суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги та законність судових рішень в межах позовних вимог, він не обмежений доказами касаційної скарги.

Питання 2

Принципи цивільного процесуального права.

Відокремлюють такі принципи процесуального права:

-       Здійснення правосуддя виключно судами. Цей принцип регламентовано частиною І ст. 124, ст. 126 Конституції України, ст. 5 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

-       Колегіальність та одноособовість розгляду цивільних справ визначено Конституцією України (ч. 2 ст. 129, ч. 4 ст. 124), ЦПК (ст. 18, ст. 234), ст. 15 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

-       Незалежність суддів при здійсненні правосуддя передбачено Конституцією України (ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 126), ст. 6 Закону України "Про судоустрій та статус судців": Законодавством встановлена відповідальність за недотримання положень цього принципу (ст. 185-3 КпАП, ст. 376, 377, 378, 379 КК).

-       Законність передбачено Конституцією України (п. 1 ч. 3 ст. 129) і ЦПК (ст. 8). Сутність цього принципу полягає у тому, що судді розглядають і вирішують справи на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства.

-       Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом визначено Конституцією України (п. 2 ч. 3 ст. 129) та ЦПК (ст. 5, ст. 27, ст. 31), ст. 11 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

-       Гласність та відкритість судового розгляду регламентовано Конституцією України (п. 7 ч. 3 ст. 129), ЦПК (ч. 8 ст. 6), ст. 9 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

-       Мова, якою здійснюється цивільне судочинство, - державна тобто українська (ст. 1, ч. 3 ст. 127 Конституції України, ст. 7 ЦПК, ст. 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

-       Змагальність сторін визначено ст. 10 ЦПК. Суть цього принципу полягає у тому, що судовий розгляд відбувається у формі змагання між сторонами, в основу якого покладено протилежність матеріально-правових інтересів.

-       Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень передбачено Конституцією України (п. 8 ч. 3 ст. 129, ч. 5 ст. 124), ЦПК (ст. 13, ст. 14, п. 5 ч. 2 ст. 295). Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності (ч. 1 ст. 185-6 КпАП України, ст. 382 КК).

-       Диспозитивність цивільного судочинства - сторони можуть вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами, не порушуючи тим самим чинного законодавства, прав та свобод інших осіб(ст. 174, 175 ЦПК).

-       Безпосередність судового розгляду визначено ст. 159 ЦПК, ст. 132 ЦПК.

-       Також у судах діє автоматизована система документообігу суду, яка забезпечує об'єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями; надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду справ, в яких вони є учасниками процесу; централізоване зберігання текстів судових рішень та інших процесуальних документів; підготовку статистичних даних тощо. Справи у такому документообігу розподіляються за принципом черговості

Питання 3

Підвідомчість та підсудність цивільних справ. Види підвідомчості і підсудності.

У цивільному процесуальному праві підвідомчість розуміють як компетенцію судових органів щодо розгляду і вирішення певного кола справ.

У ст. 15 "Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ" ЦПК визначено, що суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оскаржуваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших право відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, у порядку цивільного судочинства. Суди розглядають справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Ст. 16 ЦПК чітко визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.

Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду.

Підсудність - це компетенція конкретного судового органу єдиної судової системи щодо розгляду і вирішення цивільних справ.

Цивільне процесуальне законодавство розмежовує підсудність функціональну (суди першої інстанції, суди апеляційної інстанції та суд касаційної інстанції) і територіальну (підсудність справ за місцем знаходження відповідача (фізичної та юридичної особи) - ст. 109 ЩІК).

Підсудність справ за вибором позивача (ст. 110 ЦПК) настає за таких умов:

а) стягнення аліментів, визнання батьківства відповідача;

б) розірвання шлюбу;

в) відшкодування шкоди" завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок злочину;

г) відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду;

ґ) захист прав споживачів;

д) відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб тощо. Підсудність справ про спори між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст. 111 ЦПК), за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України.

Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою (ст. 113 ЦПК).

Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцем знаходження одного з відповідачів за вибором позивача.

Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється в суці за місцем розгляду первісного позову.

Виключна підсудність (ст. 114 ЦПК) передбачає, що такі позови, як позови:

а) з приводу нерухомого майна;

б) щодо виключення майна з опису;

в) позови до спадкодавця щодо прийняття спадщини спадкоємцями, - пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини.

Питання 4

Докази та засоби доказування. Обов'язковість доказування. Строки подання доказів у цивільному процесі. Оцінка доказів. Робота адвоката щодо забезпечення доказами позовних вимог.

Докази - будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 57 ЦПК). Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових, речових доказів, висновків експертів. кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 60 ЦПК).

З цього правила є винятки, за якими сторона може бути звільнена від доказування (ст. 61 ЦПК).

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, у строки, встановлені судом (п. 4 ч. 6 ст. 130 ЦПК).

Оцінка доказів є певним етапом процесу доказування. При відкритті провадження у справі, а далі у провадженні до судового розгляду суддя попередньо оцінює докази за правилами їх належності. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 3 ст. 58 ЦПК). Оціночні судження суду про недостатність або недостовірність доказів у справі знаходять своє відображення в ухвалі суду про витребування додаткових доказів, про призначення експертизи тощо. Остаточна оцінка доказів здійснюється судом під час ухвалення судового рішення у справі в нарадчій кімнаті (ст. 195 ЦПК). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що знаходить своє відображення у мотивувальній частині рішення, де суд зазначає мотиви, за якими бере до уваги або відхиляє певні докази (п. З ч. 1 ст. 215 ЦПК).

Оскільки суб'єктами доказування, крім суду, є й особи, що беруть участь у розгляді справи, то вони також можуть оцінювати докази. Оціночні судження з'являються уже в позовній заяві. Сторона зазначає докази, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування (п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК). Під час попереднього судового засідання і безпосередньо в судовому засіданні (ст. 27 ЦПК) особи, які беруть участь у розгляді справи, мають право не тільки подавати докази, але й брати участь в їх дослідженні.

Питання 5

Забезпечення позову і забезпечення доказів. Діяльність адвоката з цих питань.

Забезпечення позову і забезпечення доказів - дві самостійні процедури. З огляду на дію принципу диспозитивності, вони здійснюються за заявою особи, яка бере участь у розгляді справи.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Процесуальний закон зобов'язує заявника подати відповідну позовну заяву (ст. 151 ЦПК) упродовж 3 днів з дня постановления ухвали про забезпечення позову.

Позов забезпечується (ст. 152 ЦПК):

а) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

б) забороною вчиняти певні дії;

в) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

г) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

г) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту тощо.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заява про забезпечення позову подається до суду, у провадженні якого перебуває справа. Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Заміна виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову допускається за правилами, встановленими ст. 154 ЦПК. Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі: неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами ч. 5 ст. 151 ЦПК; повернення позовної заяви; відмови у відкритті провадження у справі.

Забезпечення доказів - це спеціальний спосіб фіксації доказів, який застосовується судом за заявою особи, яка бере участь у розгляді справи, до дослідження їх у судовому засіданні, якщо подання потрібних доказів є неможливим або є труднощі в поданні цих доказів. У ч. 2 ст. 133 ЦПК визначено способи забезпечення судом доказів. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою (ч. 4 ст. 135 ЦПК).

Питання 6

Заходи процесуального примусу. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу. Види заходів процесуального примусу

Питання про запобіжні заходи регламентувалося ЦПК України 1963 р. За ЦПК України 2004 р. розглядаються тільки питання про заходи процесуального примусу. Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства (ст. 90 ЦПК).

Заходами процесуального примусу (ст. 91 ЦПК) є:

а) попередження;

б) видалення із залу судового засідання;

в) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

г) привід.

До однієї особи за одне й те саме правопорушення не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу. За порушення порядку під час судового засідання або невиконання особами, які беруть участь у розгляді справи, та іншими особами, присутніми в судовому засіданні, розпоряджень голови, до них застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із зали судового засідання.

Допускається тимчасове вилучення доказів для їх дослідження судом (ст. 93 ЦПК). Відбувається це у зв'язку з неподанням без поважних причин письмових чи речових доказів та неповідомлення причин їх неподання. Про таку процесуальну дію суд постановляє ухвалу, в якій зазначається; ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування) або знаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення.

За ухвалою суду допускається привід свідка (ст. 94 ЦПК), якщо належно викликаний свідок без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини нез'явлення.

Слід зазначити, що ЦПК чітко встановлює коло осіб, які не можуть бути піддані примусовому приводу, зокрема особи, які не підлягають допиту як свідки (ст. 51). Однак не вирішено питання про неможливість примусового приводу осіб, які мають право відмовитися від давання показань (ст. 52 ЦПК); ухвала про застосування заходів процесуального примусу не підлягає оскарженню окремо від судового рішення, але заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду (ст. 293 ЦПК).

Питання 7

Судові витрати, їх види. Звільнення від судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами у цивільній справі.

Під судовими витратами розуміють витрати, які несуть учасники цивільного процесу у зв'язку із розглядом і вирішенням цивільної справи. Вони складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених_3аконом України "Про судовий збір". Державне мито - це грошовий збір, що стягується у дохід держави за розгляд і вирішення цивільних, справ Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат. Ставки судового збору визначені у Законі України "Про судовий збір".

Стаття 5 ЗУ «Про судовий збір». Від сплати судового збору звільняються:

1) позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

2) позивачі - за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;

3) позивачі - за подання позовів про стягнення аліментів;

4) позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні";

5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;

6) позивачі - за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

6 1) позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних із дискримінацією;

тощо.

Стаття 8 ЗУ «Про судовий збір». Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати

1. Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

2. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать:

Витрати на правову допомогу визначено ст. 84 ЦПК, ст. 88 ЦПК, встановлено витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників (ч. 2 ст. 85 ЦПК).

Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 85 ЦПК).

Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз,регламентовані ст. 86 ЦПК.

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, передбачені у ст. 87 ЦПК.

Стаття 88 ЦПК. Розподіл судових витрат між сторонами

1. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

2. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

4. У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

5. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Питання 8

Процесуальні строки. Судові виклики і повідомлення.

Процесуальні строки - це строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

Виокремлюють такі види процесуальних строків:

а) встановлені законом;

б) встановлені судом (ст. 67 ЦПК).

Строки обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Закінчення процесуальних строків визначається ст. 70 ЦПК.

Водночас строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв'язку.

Судові виклики і повідомлення здійснюються судовими повістками, зокрема судові виклики - судовими повістками про виклик; судові повідомлення - судовими повістками-повідомленнями.

Порядок вручення судових повісток регламентується ст. 76 ЦПК.

Розписка про одержання судової повістки з відміткою про дату вручення в той самий день повертається до суду особами, які її вручали.

Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї. У разі відсутності адресата, особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з відміткою про причини невручення.

У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну відмітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами.

Якщо місце перебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику в порядку, визначеному ЦПК.

Розшук відповідача, згідно із ст. 78 ЦПК, оголошується тільки у справах:

а) за позовами про стягнення аліментів;

б) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи.

Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду.

Питання 9

Сторони в цивільному процесі, їхні права. Треті особи. Представники сторін і третіх осіб. Адвокат як представник у цивільному процесі

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 30 ЦПК).

Позивач - це суб'єкт цивільних процесуальних відносин, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якого відкривається цивільна справа у суці та розпочинається цивільний процес.

Відповідач - це суб'єкт цивільних процесуальних відносин, який за заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оскарження його права і охоронюваного законом інтересу.

Процесуальні права та обов'язки сторін визначені у ст. 31 ЦПК.

Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів (ст. 32 ЦПК), кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним, відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 ЦПК).

Треті особи - це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену сторонами цивільну справу в суді для захисту особистих суб'єктивних прав чи охоронювані законом інтересів.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть:

а) вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін (ст. 35 ЦПК);

б) бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду, їх процесуальні права та обов'язки встановлені ст. 27 ЦПК.

З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу. Сторона, третя особа, особа, яка захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника (ст. 38, ст. 39 ЦПК).

Цивільне процесуальне представництво - це такі, юридичні відносини, за якими одна сторона - представник - виконує на підставі наданого йому повноваження процесуальні дії в інтересах особи, яку представляє, внаслідок чого в останньої виникають права та обов'язки. Представництво в суді допускається на будь-якій стадії та у будь-яких справах, крім справ про усиновлення, і регламентовано ст. 40, ст. 41 ЦПК.

Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені певними документами (ст. 42 ЦПК).

Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається ст. 248-250 ЦК.

Питання 10

Пред'явлення позову. Зустрічний позов. Підготовка та подання позову. Надання правової допомоги стороні з цих питань адвокатом.

Позов - звернення позивача до суду з вимогою про розгляд та вирішення матеріально-правового спору з відповідачем з метою захисту своїх порушених, невизнаних або оскаржуваних прав, свобод чи інтересів.

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між собою. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за умов, передбачених ст. 122 ЦПК.

Для вирішення питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі встановлено певні строки.

Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу, в якій зазначається: найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; ким і до кого пред'явлено позов; зміст позовних вимог; час і місце попереднього судового засідання; пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Ухвала про відкриття провадження у справі не підлягає оскарженню.

Ухвала ж про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржена до відповідного апеляційного суду за правилами ст. 293 ЦПК.

Зустрічний позов - це самостійна вимога відповідача до позивача, що подається для одночасного розгляду у справі за позовом позивача і виступає одним із способів захисту інтересів відповідача проти позову. Він подається до або під час попереднього судового засідання (ст. 123 ЦПК).

Підстави прийняття зустрічного позову:

а) позови виникають з одних правовідносин і спільний їх розгляд є доцільним;

б) вимоги за позовами можуть зараховуватися;

в) задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Форма і зміст зустрічної позовної заяви мають відповідати вимогам, встановленим для позовної заяви, що передбачені ст. 119-120 ЦПК.

Питання 11

Зміст і форма позовної заяви. Наслідки подання позовної заяви, що не відповідає вимогам закону. Підготовка адвоката до складання позовної заяви.

Позовна заява подається в письмовій формі і має містити такі реквізити:

а) найменування суду, до якого подається заява;

б) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий;

в) зміст позовних вимог;

г) ціну позову щодо вимог майнового характеру;

г) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

д) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

е) перелік документів, що додаються до заяви;

є) дата подання;

ж) підпис позивача або його представника (ст. 119 ЦПК). До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору. У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, у заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Суддя, встановивши, що позовну заяву складено без дотримання встановленої законом форми або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

За умови усунення зазначених недоліків позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду, інакше вона вважається неподаною і повертається позивачеві.

Заява повертається, якщо:

а) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;

б) заяву подано недієздатною особою;

в) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

г) справа не є підсудна цьому суду;

ґ) подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України. Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено до апеляційного суду за правилами, встановленими ст. 293 ЦПК.

Після встановлення відповідності позовної заяви передбаченим законом вимогам судця вирішує питання про відкриття провадження у цивільній справі.

Питання 12

Фіксування судового процесу. Журнал судового засідання. Порядок складання та оформлення протоколів про окремі процесуальні дії. Зауваження щодо технічного запису судового засідання, журналу судового засідання та їх розгляд.

Конституція України встановила у числі основних засад судочинства повне фіксування його технічними засобами (п. 7 ст. 129 Конституції України).

Стаття 197 ЦПК встановлює порядок фіксування судового засідання технічними засобами.

Фіксування судового процесу технічними засобами - технічний запис судового засідання за допомогою комплексу з фіксування судового процесу, що включає в себе створення аудіофонограми судового засідання.

Фонограма - звуковий запис на відповідному носії (магнітному диску, диску для лазерних систем зчитування тощо) судового засідання, що перетворений у форму електронних даних та включає обов'язкові реквізити: дату, час, місце створення запису, номер справи. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій).

Повне фіксування судового засідання у цивільних справах здійснюється секретарем судового засідання або іншим працівником апарату суду за розпорядженням головуючого та за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Повноваження для перегляду всієї службової інформації комплексу звукозапису, організації розподілу доступу, налагодження комплексу звукозапису та його обслуговування покладаються на особу, яка пройшла відповідне навчання (далі - адміністратор). Обов'язки адміністратора можуть покладатися на секретаря.

Для технічного фіксування судового процесу застосовуються комплекси звукозапису двох типів: персональний комп'ютер зі спеціальним обладнанням і програмним забезпеченням та цифровий магнітофон.

Технічне фіксування судового засідання здійснює секретар.

Технічне фіксування судового процесу починається з моменту відкриття судового засідання. Протягом судового засідання секретар повинен вести журнал за допомогою спеціальної програми звукозапису.

Під час звукозапису секретар здійснює поточний контроль якості запису шляхом прослуховування через навушники, контроль рівня запису в спеціальній області в програмі звукозапису та контроль працездатності комплексу звукозапису шляхом спостереження за його станом.

У разі необхідності секретар звертається до суду з проханням зобов'язати учасників засідання говорити голосніше.

У разі виявлення ознак непрацездатності обладнання комплексу звукозапису секретар доповідає голові про неможливість подальшого фіксування судового процесу.

Примірники фонограм записуються у вигляді архівної та робочої копії на окремі компакт-диски.

Для кожної судової справи виділяються два компакт-диски: один - для архівної копії, другий - для робочої копії. На ці диски записуються всі фонограми судових засідань у справі. У разі, якщо фонограми засідань не вміщуються на один компакт-диск виділяються додаткові компакт-диски.

Дані щодо створення та видачі робочих копій фонограм особам, які беруть участь у справі, записуються у спеціальний (електронний, якщо використовується "Діловодство суду") журнал обліку видачі робочих копій фонограм сторонам у справі. У разі ведення електронного журналу в кінці дня журнал роздруковується, підписується архіваріусом електронного архіву та начальником архіву (канцелярії) і підшивається в папку.

За клопотанням особи, яка бере участь у справі, може бути за плату здійснено повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання за розпорядженням головуючого. Клопотання подається головуючому, розглядається поза судовим засіданням і вирішується головуючим одноособово. Думка інших учасників процесу не з'ясовується.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за роздрукування технічного запису судового засідання справляється судовий збір у розмірі 5 грн. за кожний аркуш тексту на папері формату А4, а за видачу копії технічного запису в електронному вигляді судовий збір встановлюється у розмірі 15 грн.

Журнал судового засідання веде секретар судового засідання по конкретній справі одночасно із технічної фіксацією. У журналі судового засідання повинні бути зазначені:

-рік, місяць, число і місце судового засідання;

-найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання;

-справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, що беруть участь у справі;

-порядковий номер вчинення процесуальної дії;

-назва процесуальної дії;

-час вчинення процесуальної дії;

-інші відомості, передбачені ЦПК України.

-Крім відомостей, передбачених частиною 2 ст. 198 ЦПК, до журналу судового засідання вносяться також дані про результати перевірки комплексу звукозапису (інвентарний номер комплексу звукозапису, дата та час за показниками перевірки комплексу звукозапису, відомості про вільне місце, "комплекс звукозапису працездатний").

Після закінчення судового засідання секретар:

-зберігає та друкує журнал судового засідання (у разі використання спеціальної програми звукозапису);

-підписує журнал судового засідання, передає судді для долучення до справи;

-створює архівну та робочу копію фонограми.

Журнал невідкладно після судового засідання підписується секретарем судового засідання, який його веде та приєднується до матеріалів справи.

Під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням складається протокол (ст. 200 ЦПК). Протокол вчинення окремої процесуальної дії оформлюється відповідно до встановлених вимог та має бути оформлений не пізніше наступного дня після вчинення окремої процесуальної дії, він приєднується до справи.

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом трьох днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису.

Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису судового засідання та журналу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу.

У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає їх без розгляду.

Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше трьох днів з дня їх подання.

Питання 13

Рішення суду. Законність і обґрунтованість судових рішень у цивільних справах. Аналіз адвокатом рішення у цивільній справі. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі».

Рішення суду - акт правосуддя у цивільній справі, який ґрунтується на встановлених у судовому засіданні фактах та застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Встановлено такі форми судового рішення:

ухвали;

рішення;

постанови (ст. 208 ЦПК).

Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених ЦПК, вирішуються судом шляхом постановления ухвал.

Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Судовий наказ є також особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги (ст. 95 ЦПК).

Перегляд судових рішень Верховним Судом України закінчується ухваленням постанови.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання, передбачені ст. 214 ЦПК.

Порядок ухвалення рішень та постановления ухвал регламентується ст. 209 ЦПК.

Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а у разі колегіального розгляду - суддями. Зміст ухвали суду визначається ст. 210 ЦПК і залежить від того, чи постановляється вона як окремий процесуальний документ, чи просто заноситься до протоколу судового засідання.

Ухвала як окремий документ, складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин (ст. 215 ЦПК). Ухвала ж, яку постановляє суд, не виходячи до нарадчої кімнати, повинна містити мотивувальну і резолютивну частини. Якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, така ухвала оформляється з урахуванням вимог, встановлених Законом України "Про виконавче провадження".

Рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду прилюдно, крім випадків, встановлених ЦПК. Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. (ст. 223 ЦПК). Після набрання рішенням законної сили воно є обов'язковим для виконання на всій території України.

Аналізуючи рішення суду, адвокат повинен звертати увагу на його законність та обґрунтованість. Законним є рішення, яким суд, виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом (ст. 213 ЦПК). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повністю всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судам при ухваленні судових рішень (ухвал, постанов) слід керуватись Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року N 14.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Питання 14

Справи окремого провадження. Порядок їх розгляду. Встановлення фактів, що мають юридичне значення. Підготовка і ведення адвокатом таких справ. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоскаржуваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, визначені ст. 234 ЦПК:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження розглядаються за загальним правилом у тому ж порядку, що і справи позовного провадження. Однак відсутність в них спору про право цивільне обумовлює встановлення для них деяких особливостей. Справи окремого провадження порушуються не інакше, як за заявою, яка містить вимогу до суду, а отже, окреме провадження - непозовне і одностороннє, воно не містить ні матеріально-правових вимог, ні адресатів такої вимоги. Якщо в процесі розгляду справи окремого провадження з'явиться сторона, то окреме провадження перестане існувати.

Саме односторонність форми окремого провадження і визначає всі інші особливості. На відміну від позовного, окреме провадження не ґрунтується на принципі змагальності та відрізняється від позовного провадження межами судового розгляду. Також в окремому провадженні не застосовуються інститути, тісно пов'язані із позовом, оскільки такий відсутній у справах окремого провадження. Зокрема, не може мати місце в окремому провадженні відмова від позову, визнання позову, зміна позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог тощо.

Крім того, для деяких категорій справ окремого провадження Кодексом встановлені спеціальні строки їх розгляду. Це, зокрема, справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Рішення суду по справі не набуває ознак винятковості. Обставини, встановлені рішенням суду у справі, яка розглядалася в порядку окремого провадження, можуть бути оспорені шляхом пред'явлення позову в загальному порядку.

Законодавець встановив заборону передачі справ окремого провадження на розгляд третейського суду і закриття справи у зв'язку з укладенням мирової угоди. Відповідно до ст. 2 Закону "Про третейські суди" третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин; третейський розгляд - процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом.

Ст. 175 ЦПК дає визначення мирової угоди. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Оскільки дані інститути пов'язані зі спором про право цивільне, то, відповідно, в окремому провадженні вони застосовуватися не можуть.

У постановах Пленуму Верховного Суду України неодноразово зазначалися наслідки виникнення спору про право цивільне в порядку окремого провадження. Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Законодавцем встановлено загальне правило, що при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК, судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

Рішення суду про розірвання шлюбу, окрім загальних вимог, повинно містити відомості про вибір прізвища тим з подружжя, ЯКИЙ змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається. Ця вимога покладає на суд обов'язок роз'яснити в судовому засіданні право подружжя на отримання дошлюбного прізвища та з'ясувати їх волевиявлення. Про це слід зазначити в описовій частині судового рішення. Якщо особа бажає отримати дошлюбне прізвище, у резолютивній частині рішення зазначається про це.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (ст. 235 ЦПК). Інші особливості розгляду цих справ встановлені окремо щодо кожної категорії справ.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб.

Питання 15

Наказне провадження. Заява про видачу та скасування судового наказу. Судова практика

Судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Судовий наказ підлягає виконанню за загальними правилами виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 96 ЦПК, Судовий наказ може бути видано, у разі якщо:

-       заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

-       заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

-       заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

-       заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

-       заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

Підсудність (ст. 97 ЦПК). Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) вимоги заявника і обставини, на яких вони грунтуються;

4) вартість майна у разі його витребування;

5) перелік документів, що додаються до заяви. Якщо заяву подає представник заявника, до неї має бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

У разі прийняття заяви стягувана про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог (ст. 102 ЦПК). Після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням.

У разі ненадходження заяви від боржника упродовж 3 днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отримання боржником копії наказу, судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Скасування судового наказу допускається за заявою боржника, що подана в установлений строк. Про результати розгляду постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку на оскарження, залишається без розгляду.

Зі змісту ч. 1 ст. 95 ЦПК вбачається, що предметом вимог заявника можуть бути лише ті вимоги, що передбачені ст. 96 цього Кодексу. З переліку підстав для видачі судового наказу, передбаченого ст. 96 ЦПК випливає, що судовий наказ видається лише про стягнення грошових коштів. Відповідно до ст. 192 ЦК до грошових коштів належать грошова одиниця України - гривня, а також іноземна валюта. Проте на практиці зустрічаються випадки, коли подаються заяви про видачу судового наказу, в яких вимоги щодо стягнення з боржника грошових коштів пред'являються разом з іншими вимогами.

Так, у квітні 2007 р. до Ямпільського районного суду Сумської області було подано заяву про видачу судового наказу ВАТ "Державний ощадний банк України" про розірвання кредитного договору, укладеного з Г., та стягнення з нього, а також із П. та Ф. (з двома останніми особами було укладено договір поруки) солідарно суму несплаченого кредиту, процентів та пені. Суд видав три окремі судові накази щодо кожної з осіб.

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області було подано заяву ЗАТ КБ "ПриватБанк" про видачу судового наказу про розірвання договору, укладеного з Б., та стягнення з боржника суми заборгованості за договором та судових витрат. Ухвалою від 11 червня 2007 р. суд відмовив у прийнятті цієї заяви.

У такій ситуації суд має постановити два процесуальні документи: ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу в частині тих вимог, що не передбачені статтями 95-96 ЦПК, та видати наказ щодо тих вимог, які передбачені названими статтями. Якщо ж вимоги між собою тісно пов'язані або видаються спірними, суд повинен відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу на підставі ст. 100 ЦПК.

Питання 16

Заочний розгляд справи. Заочне рішення. Скасування та оскарження заочного рішення

Для розгляду справи за правилами заочного провадження необхідна наявність таких умов:

а) неявка в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними;

б) позивач не заперечує проти такого вирішення справи;

в) у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу (ст. 225 ЦПК). За формою і змістом заочне рішення має відповідати вимогам, встановленим ст. 213 і 215 ЦПК, у ньому зазначається строк і порядок подання заяви про його перегляд. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається упродовж 10 днів з дня отримання його копії.

Відповідно до ст.229 ЦПК, заява про перегляд заочного рішення має бути подана в письмовій формі. У ній зазначається:

1) найменування суду, який ухвалив заочне рішення;

2) ім'я відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження;

3) номер засобів зв'язку;

4) обставини, що свідчать про поважні причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це;

5) посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача;

6) клопотання про перегляд заочного рішення;

7) перелік доданих до заяви матеріалів.

Після прийняття заяви про перегляд заочного рішення суд надсилає ЇЇ копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, і повідомляє їх про час і місце розгляду заяви. Заява повинна бути розглянута упродовж 15 днів з дня її надходження. За результатами розгляду заяви суд постановляє ухвалу, за якою може: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Заочне рішення набуває чинності за загальними правилами, визначеними ст. 223 ЦПК.

Питання 17

Право апеляційного оскарження судових рішень і ухвал. Строки оскарження. Форма і зміст апеляційної скарги. Заперечення на апеляційну скаргу. Методика складання апеляційної скарги. Порядок її подання. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку».

Апеляційне провадження - повторний розгляд і перевирішення справи судом апеляційної інстанції у справах, рішення суду в яких не набрало законної сили.

Правом на подачу апеляційної скарги на рішення суду наділені сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Строки апеляційного оскарження регламентовано у ст. 294 ЦПК та у випадках, передбачених ст. 293 ЦПК. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Порядок подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги регламентовано ст. 296 ЦПК, окремо визначено процедуру прийняття апеляційної скарги до розгляду ст. 297 ЦПК. Якщо апеляційна скарга оформлена з недотриманням відповідних вимог або не сплачено державне мито, то провадження по ній залишається без руху, а стороні надається строк для виправлення недоліків, у разі своєчасного усунення яких скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду.

Апеляційний суд надсилає копії заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, упродовж якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

Особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали (ст. 299 ЦПК). Заява про приєднання до апеляційної скарги може бути подана до початку розгляду справи в апеляційному суді. За подання заяви про приєднання до апеляційної скарги судовий збір не сплачується.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, упродовж строку на апеляційне оскарження має право:

а) доповнити чи змінити її;

б) відкликати її до початку розгляду справи в апеляційному суді;

 в) відмовитися від неї повністю або частково.

Потрібно відмітити наявність Постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2008 року N 12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку, зокрема наступні моменти у ній (далі по тексту - Постанова).

Пункт 2 Постанови зазначає, що відповідно до положень статті 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках зміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії апеляційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив. Тому право апеляційного оскарження судових рішень у межах установлених статтею 294 ЦПК строків належить і її правонаступнику. У зазначених випадках на стадії апеляційного провадження питання про процесуальне правонаступництво вирішує суд апеляційної інстанції.

Рішення суду першої інстанції, у тому числі додаткові, заочні, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення тощо (пункт 4 Постанови).

Право на доповнення чи зміну апеляційної скарги може бути реалізовано лише протягом строку на її апеляційне оскарження. Стаття 300 ЦПК не надає апеляційному суду права вирішувати питання про поновлення пропущеного строку на внесення змін чи доповнень до апеляційної скарги, тому відповідні заяви, подані після визначеного законом строку, не повинні прийматися до розгляду, а повертаються заявникові ухвалою судді-доповідача (пункт 11 Постанови).

Відкликати апеляційну скаргу можна до початку розгляду справи в апеляційному суді (до постановления ухвали про призначення справи до розгляду - стаття 302 ЦПК), перевірка обґрунтованості відповідної заяви не вимагається. У цьому разі суддя-доповідач постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги (частини друга та третя статті 300 ЦПК) (пункт 12 Постанови).

Відповідно до статті 303 ЦПК апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті (пункт 14 Постанови).

За наявності підстав, передбачених статтею 309 ЦПК, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення або змінює його й не має права передавати із цих підстав справу на новий розгляд до суду першої інстанції (пункт 19 Постанови).

Виходячи з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених пунктом 5 частини першої статті 307 ЦПК, апеляційний суд може скасувати рішення суду першої інстанції з передачею справи на новий розгляд лише з підстав, вичерпно визначених у статті 311 ЦПК (вона розширеному тлумаченню не підлягає), за наявності яких рішення суду скасовується незалежно від правильності висновків суду та незалежно від того, чи посилаються учасники процесу на такі порушення (стаття 303 ЦПК). Зазначеними підставами можуть бути тільки такі: розгляд справи неповноважним суддею або складом суду; ухвалення судового рішення чи підписання його не тим суддею, який розглядав справу; розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання; вирішення судом питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі; розгляд судом не всіх вимог і цей недолік не був та не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення відповідно до статті 220 ЦПК; розгляд справи з порушенням правил виключної підсудності (пункт 20 Постанови).

Виходячи з положень статті 320 ЦПК, апеляційні суди постановляють окремі ухвали та направляють їх відповідним особам і органам для вжиття ними необхідних заходів у порядку, встановленому статтею 211 ЦПК, як щодо виявлених при розгляді справи причин та умов, що сприяли порушенню закону, так і щодо порушення норм права та помилок, зокрема тяганини, інших недоліків під час розгляду справи, допущених судом першої інстанції, що не фіксуються в судовому рішенні апеляційного суду (пункт 22 Постанови).

Питання 18

Право касаційного оскарження рішень. Строки оскарження. Форма і зміст касаційної скарги. Методика складання касаційної скарги. Порядок її подання. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ в касаційному порядку».

Суть касаційного провадження полягає в тому, що суд касаційної інстанції за скаргою осіб, які беруть участь у справі, і осіб, які не брали участі у справі, щодо яких суд вирішив питання про їх права і обов'язки, перевіряє законність рішень і ухвал суду першої інстанції, їх відповідність нормам матеріального і процесуального права, а також рішень і ухвал суду апеляційної інстанції з метою захисту порушених, невизнаних або оскаржуваних прав, свобод чи інтересів суб'єктів звернення.

Касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Цивільним процесуальним кодексом України визначені суб'єкти права касаційного оскарження (ст. 324 ЦПК), об'єкти касаційного оскарження, встановлені строки на касаційне оскарження (ст. 325 ЦПК).

Рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду, ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі  можуть бути оскаржені у касаційному порядку.

Підстави касаційного оскарження - неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга встановленого зразка подається у письмовій формі, підписується особою, яка подає скаргу, або її представником (ст. 326 ЦПК), подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється і передається в порядку черговості судді-доповідачу (ст. 327 ЦПК), до неї додаються копії скарги та доданих матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

Упродовж 3 днів з дня надходження скарги суддя-доповідач вирішує питання про прийняття касаційної скарги до розгляду касаційним судом або про її відхилення на підставі положень ст. 121 ЦПК. Суд касаційної інстанції у десятиденний строк з дня постановления ухвали про прийняття касаційної скарги витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та додані до неї матеріали особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, упродовж якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

Особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. Заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана упродовж З днів з дня одержання копії касаційної скарги. За подання заяви про приєднання до касаційної скарги судовий збір не сплачується.

Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її упродовж строку на касаційне оскарження, відкликати її до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції або відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження. За умови закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги повторне оскарження цих рішень, ухвал цією особою не допускається.

З метою забезпечення правильного й однакового застосування норм цивільного процесуального законодавства про перегляд судових рішень у касаційному порядку пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 14 червня 2012 року №10 «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» постановив:

Відповідно до положень статті 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках зміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії касаційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив. Тому право касаційного оскарження судових рішень у межах установлених статтею 325 ЦПК строків належить і правонаступнику такої особи.

Передбачений статтею 325 ЦПК строк на касаційне оскарження судового рішення необхідно обчислювати з урахуванням визначеного статтею 69 ЦПК правила про початок перебігу процесуальних строків - з наступного дня після відповідної календарної дати та з дотриманням вимог частин третьої, п'ятої та шостої статті 70 ЦПК.

Положення статті 325 ЦПК про те, що касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду, поширюються також на випадки, коли відповідно до статті 218 ЦПК апеляційний суд проголосив лише вступну та резолютивну частини рішення або коли справу розглянуто за відсутності в судовому засіданні особи, яка брала участь у справі та оскаржує судове рішення. Отже, обчислення строку касаційного оскарження починається з наступного дня після проголошення апеляційним судом судового рішення.

Проте якщо недотримання строків касаційного оскарження було зумовлено діями (бездіяльністю) суду, зокрема особу не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання або їй не надіслано протягом двох днів із дня складання повного судового рішення його копію, як це передбачено частиною третьою статті 222 ЦПК, а також статтями 317, 321 ЦПК, то ці обставини можуть бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.

У зв'язку із цим суд повинен встановити причинно-наслідковий зв'язок між неправомірною діяльністю суду та фактом пропущення строку (наприклад, встановити, що дії чи бездіяльність суду призвели до того, що саме ця особа не змогла подати касаційну скаргу вчасно).

Питання 19

Подання додаткових документів. Пояснення адвоката в суді апеляційної і касаційної інстанцій, чим вони відрізняються від промови адвоката в суді першої інстанції в цивільній справі.

Подання додаткових документів за чинним ЦПК можна розглядати або у контексті нових обставин, які підлягають встановленню судом апеляційної інстанції, або у зв'язку із доповненнями чи змінами апеляційної чи касаційної скарги. У першому випадку в апеляційній скарзі слід зазначити нові обставини, які необхідно встановити, зазначити докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (п. 6 ч. 2 ст. 295 ЦПК).

Щодо строків доповнення, то за зміни апеляційної скарги або відкликання її чи відмови від неї (ст. 300 ЦПК) вони збігаються зі строками на апеляційне оскарження, які регулюються ст. 294 ЦПК:

Саме особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її упродовж строку на касаційне оскарження (ст. 330 ЦПК). Строк на касаційне оскарження становить двадцять днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. (ст. 325 ЦПК).

У разі пропущення строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних судом поважними, суд касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк, але не більш як у межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження.

У поясненні адвоката в суді касаційної інстанції викладається клопотання про опротестування на предмет перевірки законності і обґрунтованості рішення, ухвали, постанови, що набрали чинності, а промова адвоката в суді першої інстанції по цивільній справі побудована на загальних процесуальних засобах захисту, а також спеціальних процесуальних засобах - заперечення проти позову і зустрічний позов.

Питання 20

Перегляд судових рішень Верховним Судом України. Надання адвокатом правової допомоги в таких справах. Судова практика Верховного Суду України (навести приклади конкретних рішень Верховного Суду України, якими вирішено питання неоднакового застосування судом (судами) касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права.

Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Право на звернення про перегляд судових рішень мають (ст. 354 ЦПК).

Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку.

Заява про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 355 цього Кодексу, може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за результатами касаційного провадження.

Підстави для подання заяви про перегляд судових рішень (ст. 355 ЦПК).

- неоднакове  застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

- неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ;

- встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом;

- невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд (статті 356 ЦПК).  

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 10 червня 2009 року їй належить земельна ділянка площею S га, що розташована на території Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області. 17 березня 2011 року між сільськогосподарським відритим акціонерним товариством "Сад Поділля" (далі - СГ ВАТ "Сад Поділля"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сад Поділля" (далі - ПАТ "Сад Поділля"), та ОСОБА_2, яка представляла її інтереси, укладено договір купівлі-продажу багаторічних насаджень - яблунь у кількості 476 штук, за яким ПАТ "Сад Поділля" продало, а вона придбала дерева яблунь, які знаходяться на належній їй на праві власності земельній ділянці. У грудні 2011 року вона сплатила попередню оплату за договором в розмірі 7854 грн.

Зазначаючи, що право власності на земельну ділянку поширюється й на розташовані на ній багаторічні насадження, з моменту отримання нею державного акта на право власності на земельну ділянку вона стала власником цих багаторічних насаджень - яблунь, які знаходяться на указаній земельній ділянці, а тому спірний договір не відповідає вимогам частини другої статті 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини третьої статті 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просила визнати договір купівлі-продажу яблунь недійсним та стягнути з відповідача на її користь сплачені за цим договором кошти.

У поданій 10 листопада 2014 року до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини другої статті 79 ЗК України, частини третьої статті 373 ЦК України.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2014 року.

10 червня 2009 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею S га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

17 березня 2011 року між СГ ВАТ "Сад Поділля", правонаступником якого є ПАТ "Сад Поділля", і ОСОБА_2, яка представляла інтереси ОСОБА_1, укладено договір купівлі-продажу, за яким ПАТ "Сад Поділля" продало, а ОСОБА_1 купила за 31416 грн. 476 дерев яблунь, які знаходяться на належній їй на праві власності земельній ділянці.

У грудні 2011 року позивачка здійснила оплату за договором у розмірі 7854 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право власності на земельну ділянку поширюється й на багаторічні насадження, які знаходяться на цій земельній ділянці. Позивачка, набувши право власності на земельну ділянку, одночасно стала власником багаторічних насаджень на ній, а тому відповідач не мав повноважень власника у розпорядженні майном на момент укладення спірного договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідно до статті 181 ЦК України дерева не відносяться до об'єктів нерухомого майна, а тому відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що при переході права власності на земельну ділянку до власника переходить й право власності на багаторічні насадження, що розташовані на земельній ділянці, тому при укладені договору купівлі-продажу товариство не мало права на розпорядження багаторічними насадженнями.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини другої статті 79 ЗК України, частини третьої статті 373 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини другої статті 79 ЗК України (у редакції, чинній на час отримання державного акта) право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Відповідно до частини 3 ст.373 ЦК України, право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Суд касаційної інстанції, погодившись із висновками апеляційного суду, не перевірив правильність застосування судом частини другої статті 79 ЗК України, частини третьої статті 373 ЦК України та дійшов до передчасного висновку про те, що спірним договором не порушене право власності ОСОБА_1 на складову частину її земельної ділянки - багаторічні насадження.

Відповідно до статті 360 4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Питання 21

Виконання судових рішень. Надання адвокатом правової допомоги сторонам на цій стадії.

Конституцією України (ч. 5 ст. 124) визначено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Це правило більш чітко регламентовано у ЦПК (ст. 14, розд. VI ст. 367-382; розд. VII ст. 383-389). Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ст. 14).

Питання, пов'язані з виконанням судових рішень, регулюються також Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV, Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №74/5, Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яким визначено механізм перекладу, опублікування рішень у справах Європейського суду з прав людини проти України в офіційних друкованих виданнях (газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України"), процедури виплати відшкодування заявникові за рішенням Європейського суду, вжиття відповідних заходів щодо забезпечення відновлення порушених прав осіб, на користь яких винесено рішення Європейським судом. Процесуальний порядок примусового виконавчого провадження визначається: системою процесуальних дій, які вчиняються державними виконавцями державної виконавчої служби; особами, які беруть участь у виконавчому провадженні, та особами, яких залучають до проведення виконавчих дій; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій, системою процесуальних прав і обов'язків.

Примусове виконання рішень здійснюється органами державної виконавчої служби і посадовими особами на вимогу чи за дорученням державного виконавця, податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами (ч. 4 ст. 2, ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження"). Цивільним процесуальним кодексом визначено також коло установ, що мають виконувати рішення у справах окремого провадження (ч. 1 ст. 241, статті 245,249,255, 259, 267,290 ЦПК).

Цивільним процесуальним кодексом передбачено регулювання низки питань процесуального характеру, які виникають під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (статті 367,368, 370-380).

Питання, пов'язані зі зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу.

Заява про відкриття виконавчого провадження подається до відповідного органу державної виконавчої служби за місцем проживання, роботи відповідача, або за місцем знаходження його майна (ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження").

Учасники виконавчого провадження можуть вільно розпоряджатися своїми правами. Вони реалізують свої права і обов'язки самостійно або через представників (ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження"), або можуть доручати участь у виконавчому провадженні одному із співучасників. Стягувач має права, передбачені статтями 23, 26, 28, 33, 36, 37,46 Закону і статтями 221,373 ЦПК. Боржник наділений правом зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу (ст. 56 Закону), а також визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно (ст. 61 Закону). Боржник і стягувач можуть укласти мирову угоду в процесі виконання (ст. 372 ЦПК).

Питання 22

Зупинення та закриття провадження у справі. Залишення заяви без розгляду. Надання адвокатом правової допомоги у таких ситуаціях.

Зупинення провадження по справі - це тимчасове припинення здійснення процесуальних дій у справі через незалежні від суду та сторін обставини, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Цивільним процесуальним законодавством передбачено два види зупинення провадження у справі:обов'язкове і факультативне (необов'язкове).

У ст. 201 ЦПК визначено обставини, за яких суд зобов'язаний зупинити провадження у справі. За заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи суд може зупинити провадження у справі у випадках, передбачених ст. 202 ЦПК. У разі зупинення провадження у справі судом постановляється ухвала, яка може бути оскаржена окремо від судового рішення (ст. 293 ЦПК). Строки, на які зупиняється провадження у справі, регламентовано ст. 203, п.п. 1,2,5 ч. 1 ст. 201, п. З ч. 1 ст. 201 та ст. 202, п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК. Відновлюється провадження у справі ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі, або з ініціативи суду після усунення обставин, що викликали його зупинення.

Цивільним процесуальним законодавством передбачені обставини, коли справи закінчуються без ухвалення судового рішення. За змістом цих обставин та процесуальними наслідками закінчення справи без ухвалення рішення буває двох видів: а) закриття провадження у справі; б) залишення заяви без розгляду.

У ст. 205 ЦПК визначено обставини, за яких суд своєю ухвалою закриває провадження у справі. За наслідками закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена окремо від судового рішення (ст. 293 ЦПК).

Залишення заяви без розгляду - закінчення провадження у справі без ухвалення судового рішення, що не перешкоджає повторному зверненню до суду із тотожною заявою. У ст. 207 ЦПК визначено обставини, за яких суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. З підстав залишення заяви без розгляду судом постановляється ухвала, яка може оскаржуватися до відповідного апеляційного суду (ст. 293 ЦПК).

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК). Інститути закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду застосовуються як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і - судом апеляційної та касаційної інстанцій.