1.8. Нормативно-правові акти, які регулювали діяльність адвокатури у період 1939-1962 років. Правове становище колегій адвокатів та організація діяльності юридичних консультацій. Оплата праці адвокатів, нормативне регулювання. Дисциплінарна відповідальність

Цей пост створений в рамках підготовки до адвокатського іспиту. Також є відповідна тема на моєму форумі. Долучайтесь ;-)

В 1939 році Совнарком СРСР прийняв «Положення про адвокатуру СРСР», в якому був відсутній термін «захисник», а були закріплені терміні «адвокат» та «адвокатура». Керівництво колегіями адвокатів в Україні здійснювалося Нарком юстиції, який, окрім функцій керівництва та нагляду, видавав обов’язкові для виконання колегіями адвокатів директиви. Адвокатам заборонили поєднувати роботу в держустановах на повну ставку з роботою в адвокатурі.

Цього ж року було затверджено інструкцію про порядок оплати праці адвокатів.

В 1940 році затверджено інструкцію «Про порядок проходження стажерами практики в юридичних консультаціях колегій адвокатів». Прийняті в колегію стажери проходили практику протягом одного року і у випадку її успішного проходження президія колегії адвокатів могла перевести стажера в число членів колегії адвокатів, в тому числі й до закінчення зазначеного строку.

Наказом Народного комісаріату юстиції «Про контроль за прийомом до адвокатури СРСР» 1941 року призначено обстеження роботи низки колегій адвокатів, в результаті якого встановлено, що «…президії колегій формально ставляться до прийому в члени колегій адвокатів і нерідко приймають в колегії без перевірки матеріалу про попередню діяльність осіб, що вступають в колегію. За такого несерйозного ставлення щодо прийому до адвокатури в її лави проникають особи, які не відповідають ні політичним, ні діловим вимогам». В результати прийняття цього наказу були підвищені вимоги до осіб, які вступали до колегій адвокатів. Нарком юстиції систематично проводив перевірку діяльності адвокатських колегій.

В зв’язку із початком Великої Вітчизняної війни держава забезпечила підтримку військовослужбовців, в тому числі і шляхом надання безоплатної юридичної допомоги. Своїм листом 1943 року Наркому юстиції зобов’язав президії колегій для надання такої допомоги виділяти найбільш кваліфікованих адвокатів.

В період Великої Вітчизняної війни було надано право Військовим трибуналам розглядати справи у скорочені терміни (через 24 години з моменту вручення обвинуваченому обвинувального висновку) і у складі трьох постійних членів. Більшість справ, віднесених до їхнього провадження, розглядалися без участі адвоката, тому Нарком юстиції у своєму листі «Про призначення захисту на вимогу судів» 1941 року передбачив обов’язкове виділення президіями колегій адвокатів для участі в розгляді справ у військових трибуналах, коли надходило відповідне повідомлення напередодні дня слухання справи.

У цей період було значно розширено перелік випадків безкоштовного надання правової допомоги військовослужбовцям, їхнім сім’ям. Адвокати проводили важливу просвітницьку діяльність, сприяли вирішенню житлових і пенсійних питань, займалися працевлаштуванням сиріт, збирали кошти у фонд оборони країни. Також в цей період пріоритетним було забезпечення якості правової допомоги. Про контроль за якістю її надання свідчать нормативні документи тих часів: спеціальний наказ Наркому юстиції 1943 року «Про поліпшення роботи юридичних консультацій колегій адвокатів», інструкція 1944 року «Про організацію контролю за якістю роботи адвокатів», директивний лист 1945 року «Про контроль за якістю роботи адвокатів, що обслуговують установи, підприємства й організації».

В післявоєнний період, у 1952 році в колегіях запроваджено кодифікацію законодавства, затверджено Мін’юстом СРСР Положення про юридичні консультації колегій адвокатів, яке докладно регламентувало організацію та порядок їх роботи. Проте воно було скасовано у 1956 році з введенням Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для адвокатів.

Значна увага в цей період приділялася питанню оплати праці адвокатів, яке не змінювалося з кінця тридцятих років. Проводилися експерименти з застосуванням різних систем оплати праці адвокатів, зокрема на підставі збереження кваліфікаційних розрядів адвокатів, однак позитивних результатів експериментування не дало.

В 1962 році було затверджено «Положення про адвокатуру УРСР», яким було внесено ряд змін. Зокрема, загальні збори колегії адвокатів, окрім президії, також строком на два роки обирали ревізійну комісію, яка проводила систематичні перевірки фінансово-господарської діяльності президії колегії та юридичних консультацій. Було затверджено перелік видів юридичної допомоги, який включав надання порад, довідок, роз’яснень, складання заяв, скарг та інших документів, участь у судових процесах як захисників обвинувачених, представників відповідачів та інших заінтересованих осіб.

Також положення чітко визначало, хто міг займатись адвокатською діяльністю — це право надавалося лише членам колегії адвокатів (окрім визначених виключень).

Змінилися вимоги до осіб, які вступали до колегії: встановлено необхідність вищої юридичної освіти, а для тих, хто закінчив юридичну школу — обов’язковий стаж практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року (без цього стажу вони могли бути прийняті лише стажистами); особи без юридичної освіти повинні були мати стаж судді, прокурора, слідчого або юрисконсульта не менше трьох років.

До заходів дисциплінарного стягнення, які застосовувалися до адвокатів, відносилися попередження, догана, відсторонення від адвокатської діяльності на 6 місяців та виключення із складу колегії, яке було можливо у випадках вчинення злочину, вчинків, що ганьблять звання адвоката, порушення правил внутрішнього розпорядку колегії адвокатів.

Прийом до складу колегії і виключення з неї здійснювала Президія колегії адвокатів.