Цей пост створений в рамках підготовки до адвокатського іспиту. Також євідповідна тема на моєму форумі. Долучайтесь ;-)
Відповіді підготував Юрій Куцай. Дуже дякую йому за допомогу!
Питання 1.
Адміністративне правопорушення і адміністративна
відповідальність. Відмежування адміністративного правопорушення від злочину
Адміністративна
відповідальність - самостійний вид юридичної відповідальності фізичних та
юридичних осіб, встановлений законодавчими актами з метою захисту прав і свобод
людини і громадянина, прав та законних інтересів організацій, держави, охорони
природних ресурсів, власності, державного та громадського порядку і безпеки,
порядку управління.
Адміністративна
відповідальність настає за вчинення адміністративного правопорушення і
характеризується такими рисами:
державний примус;
правовий примус;
настання несприятливих
наслідків для правопорушників;
підсумкова правова
оцінка діяння від імені держави;
наявність вини.
Суб'єктами цього виду відповідальності є як фізичні, так і
юридичні особи. Сукупність правових норм, що регламентують відносини, які
виникають у зв'язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності,
складають один з основних правових Інститутів адміністративного права, в основі
якого лежить законодавство про адміністративні правопорушення.
Встановлення адміністративної відповідальності належить до
компетенції Верховної Ради України і регулюється винятково законами України
(ст. 92 Конституції України).
Адміністративну
відповідальність характеризує особливий процесуальний порядок її реалізації.
Кодифікованим актом, що регламентує суспільні відносини щодо застосування
адміністративної відповідальності, є Кодекс України про адміністративні
правопорушення, який встановлює загальні принципи адміністративної
відповідальності, види стягнень, суб'єктів, до яких можуть бути застосовані
адміністративні стягнення в разі вчинення ними адміністративного
правопорушення, та особливості притягнення окремих видів суб'єктів, підстави
звільнення від адміністративної відповідальності та обставини, що виключають
порядок накладення адміністративних стягнень, органи, які мають право розглядати
справи про адміністративні правопорушення, особливості провадження з певної
категорії правопорушень, юридичні склади адміністративних правопорушень.
Адміністративне правопорушення (проступок) - протиправна,
винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на охоронювані
законом суспільні відносини і за яку законодавством передбачено адміністративну
відповідальність.
Адміністративне
правопорушення характеризується низкою ознак:
дія або бездіяльність,
тобто діяння;
діяння суспільно небезпечне;
діяння протиправне;
діяння винне;
діяння каране.
Адміністративна відповідальність за правопорушення,
передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за
своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної
відповідальності.
Адміністративне правопорушення і злочин є суспільно
небезпечними діяннями. Щоб їх розмежувати, потрібен
повноцінний критерій, яким є ступінь суспільної небезпечності цих
правопорушень. Суспільна небезпека - це сукупність конкретних показників,
ознак, закріплених у нормах права, що характеризують окремі елементи складу
правопорушення, а також склад загалом.
Щодо деяких суспільно небезпечних діянь визначити межу між
злочинами й адміністративними правопорушеннями досить складно, особливо це
стосується так званих суміжних правопорушень, наприклад, дрібне хуліганство
(ст. 173 КпАП) та кримінально каране хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК), злісна
непокора законному розпорядженню чи вимозі співробітника міліції (ст. 185 КпАП)
та опір (ст. 342 КК), жорстоке поводження з тваринами (ст. 89 КпАП і
ст. 299 КК).
Для визначення ступеня
суспільної небезпечності правопорушення й відмежування його від злочину
використовується такий показник, як наявність чи відсутність тяжких наслідків;
розмір майнових збитків, завданих правопорушником. Донедавна вперше вчинене
правопорушення, передбачене відповідною нормою права, спричиняло
адміністративну відповідальність, а повторне вчинення аналогічного
правопорушення - відповідальність, передбачену кримінальним законодавством.
Питання 2.
Адміністративне стягнення, його види. Накладення
адміністративного стягнення. Строки накладення адміністративного стягнення
Адміністративні стягнення - один з видів
адміністративно-примусових заходів, що застосовується з метою:
виховання
правопорушника;
попередження вчинення
ним нових правопорушень (приватна превенція);
попередження вчинення
правопорушень іншими особами (загальна превенція) (ст. 23 КпАП).
Зміст
адміністративно-правових санкцій має каральний, а не поновлюваний,
компенсаційний характер. Вид і обсяг обмежень, що складають зміст
адміністративних стягнень, визначаються повноважними органами держави, їхніми
посадовими особами з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи
порушника, ступеня його вини і майнового стану, обставин, що пом'якшують чи
обтяжують відповідальність.
Ст. 24 КпАП встановлює такі види адміністративних стягнень:
попередження (ст.ст.
26, 39 КпАП);
штраф (ст. 27 КпАП);
оплатне вилучення
предмета, що став знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом
адміністративного правопорушення (ст. 28 КпАП);
конфіскація предмета,
що став знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного
правопорушення (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 29,234-1, 234-2, 262, 264,
265КпАП);
позбавлення
спеціального права (ст. 21 Конституції України, ст.ст. 30, 221, 240, 242,
317-321 КпАП);
громадські роботи;
виправні роботи (ст.ст.
31, 51, 51-1, 173, 173-1, ч. 2 ст. 178, ст. 185, 185-1, 185-7, 185-9, 322, 323,
325 КпАП);
адміністративний арешт
(ст.ст. 3244,173, ч. 3 ст. 178, ст. 185, 185-1, 185-3, 326-328 КпАП);
адміністративне
видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства (ст.ст. 3-4, 32
Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без
громадянства", ст.ст. 9-15 Закону України "Про біженців").
Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть
застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші
адміністративні стягнення, зазначені в частині першій статті 24 цього Кодексу,
можуть застосовуватись тільки як основні.
За одне адміністративне
правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.
Накладення стягнення.
Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених
цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються
характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий
стан, обставини, що пом'якшують (щире розкаяння винного; добровільне
відшкодування збитків, тощо) і обтяжують відповідальність (вчинення
правопорушення в стані сп'яніння, повторне протягом року вчинення однорідного
правопорушення, тощо).
Накладення стягнення за
здійснення адміністративних правопорушень має відбуватися на підставі загальних
принципів, закріплених в Конституції України й у КпАП: законність накладення
стягнення; індивідуалізація покарання; гуманізм і справедливість.
Строк накладення адміністративних стягнень
- певний проміжок часу, протягом якого особа, що вчинила правопорушення може
бути притягнута до адміністративної відповідальності і до неї можуть бути застосовані
заходи адміністративного примусу.
Адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше як
через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому
правопорушенні - з дня його виявлення (ст. 38 КпАП).
Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до
цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути
накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при
триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.
Адміністративне
стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом
трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Адміністративне стягнення за вчинення порушення законодавства
про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, може бути
накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше двох років з
дня його вчинення.
При обчисленні терміну
в розрахунок не приймається та доба, з якої починається збіг строку. Строк
давності завершується о 12 годині ночі останньої доби встановленого
строку.
Питання 3.
Адміністративна юрисдикція. Підвідомчість справ про
адміністративні правопорушення
Адміністративна юрисдикція - це певна категорія справ, яка підпадає під компетенцію
адміністративних органів; це діяльність органів державного управління
та посадових осіб з розгляду адміністративних справ, винесення з них рішень
(постанов), а також застосування санкцій в адміністративному порядку (без
звернення до суду).
Підвідомчість - певне коло питань, розгляд і вирішення яких віднесені до повноважень
тих або інших органів державної влади, органів управління
підприємством, організацією, установою. Юридичне значення підвідомчості полягає
у тому, що вона дозволяє розмежувати повноваження різних суб'єктів права, а
щодо органів державної та публічної влади є гарантією дотримання принципу
законності у їх діяльності, зокрема, ч. 2
ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України. В юридичній практиці це поняття застосовується насамперед щодо
діяльності суду, органів виконавчої влади, прокуратури. Підвідомчість
встановлюється законодавчими актами - кодексами України та багатьма законами
(наприклад, "Про міліцію", "Про Конституційний Суд
України", "Про Службу безпеки України", "Про
прокуратуру" та ін.).
У теорії права
розрізняють різні види підвідомчості: виключна; альтернативна; договірна;
імперативна.
Підвідомчість визначається нормами матеріального права, а
порядок розгляду справ регулюється процесуальними нормами.
Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення
відповідно до компетенції органів та посадових осіб, уповноважених розглядати
такі справи визначена главою 17 КпАП України (адміністративними
комісіями при виконавчих комітетах сільських,
селищних, міських рад; виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;
районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами
(суддями), а у випадках, передбачених цим
Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами,
апеляційними судами вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України;
органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами
(посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом).
Посадові особи, уповноважені розглядати справи про
адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення в
межах наданих їм повноважень і лише під час виконання ними службових обов'язків
(ст. 217 КпАП).
Питання 4.
Поняття провадження у справах про адміністративне
правопорушення та його стадії
Чинне законодавство не
дає нормативного визначення проваджень у справах про адміністративні
правопорушення, що обмежують регулюванням його завдань (ст. 245 КпАП),
принципів (ст. 248-249) тощо.
Завданнями провадження в справах про адміністративні
правопорушення є:
своєчасне,
всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення
її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної
постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню
адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання
громадян у дусі додержання законів, зміцнення
законності.
Змістом цього
провадження є нормативно урегульований комплекс взаємопов'язаних і
взаємообумовлених процесуальних дій уповноважених суб'єктів щодо притягнення
винної особи до адміністративної відповідальності.
Правовою основою - КпАП, інші закони.
Специфіка вчинення окремих процесуальних дій, методика складання процесуальних
документів може регламентуватися підзаконними нормативними актами, зокрема,
інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в
органах внутрішных справ (затв. Наказом МВС України 2013 р. № 950).
Обставини, що виключають провадження в справі про
адміністративне правопорушення передбачені ст. 247 КпАП.
Провадження складається
з чотирьох стадій:
Порушення адміністративного провадження
- сутність цієї стадії полягає в тому що уповноважені посадові особи державних
органів, які здійснюють контроль і нагляд у державному управлінні, випадках
виявлення факту адміністративного правопорушення, вирішують питання щодо
наявності всіх умов та підстав для початку провадження у справі про
адміністративні правопорушення та за позитивного вирішення цього питання
проводять за потреби адміністративне розслідування, ця стадія складається з
двох етапів: порушення адміністративної справи (ст.ст. 9, 247, 255, 256,260
КпАП) і адміністративного розслідування (гл. 20, ст.ст. 251,260 КпАП, ч. 5 ст.
12 Закону України "Про боротьбу з корупцією").
розгляд справи відбувається за
правилами, встановленими ст. 278-282 КпАП; розглянувши справу про адміністративні
правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову у справі, зміст якої
має відповідати ст. 283 КпАП;
оскарження і опротестування постанови
- це факультативна стадія, оскільки залежить від правопорушника або
потерпілого, які мають право оскаржити постанову, а також прокурора, який може
внести протести (ст.ст. 287,288,290,292,294 КпАП);
виконання постанови про накладання
адміністративного стягнення обов'язкове для державних і громадських органів,
підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.
Питання 5.
Протокол про адміністративне правопорушення
Про вчинення адміністративного правопорушення (ст. 254 КпАП)
складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником
громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про
адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох
екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до
адміністративної відповідальності.
Уповноважена особа
складає протокол про вчинення адміністративного правопорушення, однак законодавством України передбачено випадки,
коли протокол про адміністративне правопорушення не складається (ст. 258 КпАП).
Ст. 255 КпАП України встановлює перелік осіб, які мають право
складати протоколи про адміністративне правопорушення.
Якщо складання
протоколу є обов'язковим, а скласти його на місці вчинення правопорушення
неможливо, порушника може бути доставлено в міліцію, в підрозділ Військової
служби правопорядку у Збройних Силах України чи до органу Державної
прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охорони
громадського порядку працівником міліції.
Залежно від особи
порушника (спеціальний суб'єкт) та від об'єкту посягання закон встановлює
перелік осіб, які мають право здійснювати доставлення правопорушника. Закон
детально регламентує перелік питань, які складають зміст протоколу про
адміністративне правопорушення. Ст. 255 КпАП лише формально відповідає вимогам
частини 2 ст. 19 Конституції України і передбачає лише в деяких пунктах право
конкретних посадових осіб складати протокол: громадський лісовий інспектор (п.
6 ч. 2 ст. 255); державний виконавець (п. 6 ч. 1 ст. 255); секретар судового
засідання або суду (п. 7 ч. 1, ст. 255) тощо.
Протокол, який
складений не уповноваженою особою, не може мати загалом юридичних наслідків.
Тому в кожному конкретному випадку слід звертатися до підзаконних актів, які
передбачають функціональні обов'язки і права державних службовців.
Відповідно до
Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення складати
протоколи про адміністративні правопорушення мають право уповноважені на це
посадові особи територіальних і транспортних органів і підрозділів внутрішніх
справ.
Протокол про адміністративне правопорушення не матиме
юридичної сили, якщо він не підписаний передбаченими законом особами (ст. 256
КпАП).
У разі відмови особи,
яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу, в ньому робиться про це
запис (ч. 4 ст. 256 КпАП), залучаються поняті.
При складанні протоколу порушнику роз'яснюються його права і
обов'язки, передбачені ст. 268 КпАП, про що робиться відмітка у протоколі (ч. 5
ст. 256 КпАП).
Питання 6.
Адміністративне затримання. Органи, які правомочні його
здійснювати. Строки затримання. Відмежування від адміністративного арешту та
затримання і арешту за кримінально-процесуальним законодавством. Застосування
примусу та вогнепальної зброї при затриманнях. Закон України "Про
міліцію"
Адміністративне затримання - примусове
короткострокове обмеження свободи дій і пересування особи, що вчинила
адміністративне правопорушення, яке застосовується з метою припинення,
запобігання адміністративному правопорушенню, коли вичерпані інші заходи впливу
на порушника. Про адмін. затримання
складається протокол (ст..261).
Ст. 262 КпАП містить перелік органів (посадових осіб), які
правомочні здійснювати адміністративне затримання (органи внутрішніх справ,
прикордонної служби, служби безпеки України, посадовими особами Військової
служби, тощо).
Важливим засобом самозахисту особи є відмова від будь-яких
пояснень або свідчень до прибуття захисника (ч. 1 ст. 63 Конституції України,
ч. 6 ст. 5 Закону України "Про міліцію").
Строк затримання - не більше як 3 години (ст..263), в
необхідних випадках: для встановлення особи і з’ясування обставин
правопорушення, проведення медичного огляду, з'ясування обставин придбання
вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження -
до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти
чотирьох годин з моменту затримання.
Закон України "Про
міліцію" передбачає підстави адміністративного затримання осіб, які
вчинили адміністративні правопорушення, для складення протоколу або
розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, - на
строк до трьох годин (п. 5 ст. 11).
Протокол про
адміністративне затримання особи, яка вчинила правопорушення, складається
відповідно до ст. КпАП. Закону України "Про міліцію" покладає на її
співробітників обов'язок здійснення відповідних дій, пов'язаних з
адміністративним затриманням особи, і відповідних дій при затриманні, арешті
(взятті під варту).
Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу,
спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених
Законом України "Про міліцію". Усі положення чинного
законодавства щодо порядку і підстав застосування спеціальних засобів і
вогнепальної зброї, які стосуються органів внутрішніх справ, належать і до
інших органів Військової організації держави: Збройних Сил України, Служби
безпеки України, Національної гвардії України, Прикордонних військ України,
військових підрозділів Міністерства України з надзвичайних ситуацій, інших
збройних формувань, які створюються згідно з Конституцією України.
Застосування заходів
фізичного впливу.
Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного
впливу для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам
міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або
інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання
покладених на міліцію обов'язків. Органам міліції
заборонено використовувати фізичний та психологічний тиск для забезпечення
проведення контролюючими органами планових та позапланових перевірок суб'єктів
господарської діяльності.
Застосування спеціальних засобів.
Аналіз ст.ст. 12-14
Закону України "Про міліцію", а також постанови Кабінету Міністрів
України від 27 лютого 1991 року №49 дає змогу стверджувати, що під спеціальними засобами слід розуміти
предмети, речовини, пристрої, службові тварини, які є на озброєнні та
застосовуються посадовими особами Військової організації держави для
забезпечення охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю, виконання
інших, покладених законом, функцій.
Застосування вогнепальної зброї
(ст..15 ЗУ Про міліцію)
Працівники міліції та
інших правоохоронних органів мають право застосовувати вогнепальну зброю тільки
як крайній захід. Застосуванню табельної вогнепальної зброї має передувати попередження
про намір її використання, якщо це дозволяють чітко визначені обставини.
Питання 7.
Особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів
уповноваженими органами
Особистий огляд, огляд речей і товарів здійснюється з метою
виявлення і припинення адміністративних порушень, коли вичерпані інші заходи
впливу, а також для складання протоколу про адміністративне правопорушення,
забезпечення своєчасного і правильного розгляду адміністративних справ (ст.264).
Ч. 1 п.п. 2 ст. 18
Закону "Про правовий режим надзвичайного стану" передбачає проведення
перевірки документів у громадян, а за потреби - проведення особистого огляду,
огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та
житла громадян.
Сутність адміністративного огляду полягає в примусовому
обстеженні громадянина або його майна з метою виявлення і вилучення документів,
речей та інших предметів, що є знаряддям чи безпосереднім об'єктом
правопорушення, встановлення особи затриманого тощо.
Огляду має передувати
пропозиція уповноважених працівників пред'явити документи, що підтверджують
особу затриманого, речі, інші предмети, що є знаряддям чи безпосереднім
об'єктом правопорушення. Огляд речей, товарів та інших предметів проводиться
уповноваженою особою в присутності двох понятих і власника цих речей і
предметів.
Ч. 1 ст. 264 КпАП України не встановлює вичерпний перелік
органів, що мають право здійснювати особистий огляд.
Після здійснення
особистого огляду чи огляду речей, товарів, транспортних засобів уповноваженою
особою складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про
адміністративне правопорушення чи в протоколі про адміністративне затримання.
Цей документ чи запис підписуються уповноваженою особою, двома понятими і
особою, яку оглядають.
Речі і документи, що є
знаряддям чи безпосереднім об'єктом правопорушення, зберігаються до розгляду
справи. Про це вилучення складається протокол або робиться відповідний запис у
протоколах про адміністративне правопорушення, про огляд речей чи про
адміністративне затримання.
В окремих випадках
огляд речей, ручної поклажі, багажу й інших предметів може бути здійснений за
час відсутності власника, про що складається спеціальний протокол, який
підписує уповноважена особа і два понятих. Особливий порядок огляду встановлюється
Митним кодексом України (ст. 22,41,55. 56,57,61 та ін.)
Адміністративне затримання, особистий огляд і вилучення речей
і документів може бути оскаржено заінтересованою особою (ст. 267 КпАП).
Питання 8.
Розгляд справ про адміністративне правопорушення. Особи, які
беруть участь у провадженні в справах про адміністративне правопорушення
Справа про
адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення (ст..276), за місцем обліку
транспортних засобів або за місцем проживання порушників (ст. 80, 81, 121-126,
ст. 128-129, ч. 1 і 2 ст. 130, ст. 132, ч. 4 ст. 133 і ст. 139 КпАП).
Адміністративний
процес, на відміну від цивільного та кримінального, характеризується швидкістю
розгляду справ.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається у
п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним
розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших
матеріалів справи (ст..277). Крім цього загального
строку розгляду справ, адміністративний закон встановив і спеціальні строки. Це
стосується справ за. ст. 42-2, ч. 1 ст. 44, ст. 44-1,106-1,106-2,162, 173,
173-1, 178, 185 і ч. 1 ст. 185-3, 185-7, 185-10, 203-206-1 розглядаються
протягом доби, за ст. 146, 157, 160, 160-2, 185-1, 186-2 і 186-4-у триденний
строк, за ст. 46-1, 51 і 176 - у п'ятиденний строк, а ст. 101-103 КпАП - у
семиденний строк.
Орган, що розглядає
справу, на стадії розгляду має значний обсяг процесуальних прав та обов'язків.
Порядок розгляду справи
фіксується у протоколі засідання колегіального органу по справі про
адміністративне правопорушення.
Ст. 21 КпАП визначено коло осіб, які беруть участь у
провадженні про адміністративне правопорушення, та їх права.
Особа, яка притягається
до адміністративної відповідальності, має право:
знайомитися з
матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання;
при розгляді справи
користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який
за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням
юридичної особи;
виступати рідною мовою
і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться
провадження;
оскаржити постанову у
справі.
Справа про
адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається
до адміністративної відповідальності, а під час розгляду справ про
адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 44, ст.
51,146,157,160-2,173, ч. 3 ст. 178, ст.ст. 185,185-1, ч. 1 ст. 185-3, ст. 185-7
і 187 КпАП, її присутність обов'язкова.
Потерпілий - особа, якій
адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.
Законний представник - особа, на яку
законом покладено обов'язок захищати права та представляти інтереси
неповнолітніх або осіб, які через фізичні або психічні вади не можуть самі
здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення. Захисником у справі про адміністративне
правопорушення може бути адвокат, інший фахівець у галузі права, який за
законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням
юридичної особи. Захисник має право ознайомлюватися з матеріалами справи;
заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені
подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а
також інші права, передбачені законами України, зокрема Законом України
"Про адвокатуру". Повноваження адвоката на участь у розгляді справи
посвідчуються ордером, що його видає адвокатське об'єднання.
Свідком у справі про адміністративне правопорушення може бути
викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що
підлягають установленню у цій справі (ст. 272 КпАП).
Свідок має право викладати інформацію по суті поставлених запитань як в
письмовій, так і в усній формі.
Експерт - це особа, яка є фахівцем у
відповідній галузі науки, техніки, мистецтва тощо, яка призначається органом
(посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне
правопорушення у випадку, коли виникає потреба в спеціальних знаннях.
Експерт має право
знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета експертизи, заявляти
клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для висновку; з
дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про
адміністративне правопорушення, ставити особі, яку притягають до
відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета
експертизи; бути присутнім при розгляді справи.
Перекладача призначають
у випадках, коли особа, яку притягають до адміністративної відповідальності,
або інша особа, яка бере участь у справі, не володіє мовою, на якій
розглядається справа.
За перекладачем так
само, як і за потерпілими, свідками та експертами, зберігається у встановленому
порядку середній заробіток за місцем роботи на час їх відсутності у зв'язку з
явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про
адміністративне правопорушення.
Орган (посадова особа), який розглядає справу, має
процесуальні права, передбачені ст. 280 КпАП. У разі
оскарження прийнятої постанови у справі, орган, що розглядав справу, набуває
іншого процесуального становища - стає суб'єктом оскарження, дії та рішення
якого оскаржуються.
Питання 9.
Постанова в справі про адміністративне правопорушення, її
оскарження, роль у цьому адвоката
Розглянувши справу про
адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по
справі (ст.283) Постанова
виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про
адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна
містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату
розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис
обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який
передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по
справі рішення.
Постанову у справі про адміністративне правопорушення може
бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим протягом 10
днів (ст..287).
Постанову про одночасне
накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути
оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку,
встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення.
Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс
постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не
встановлено законодавством України. Подання скарги у встановлений строк зупиняє виконання постанови про
накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги, за винятком
постанов про застосування заходів стягнення, передбачених ст. 26 і 32 КпАП, а
також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення
адміністративного правопорушення.
Постанову у справі про
адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором. Принесення
прокурором протесту зупиняє виконання постанови до розгляду протесту.
Скарга і протест на постанову у справі про адміністративне
правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в
десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами
України. Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на
постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і
обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: залишає
постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення; скасовує постанову і
надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову і закриває справу; змінює
захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за
адміністративне правопорушення.
Скасування постанови із
закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення
стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також
скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості
повернення предмета повертається його вартість. Відшкодування шкоди, заподіяної
громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді
адміністративного арешту або виправних робіт, провадиться в порядку,
встановленому законом.
Питання 10.
Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень
Постанова про
накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними
і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими
особами і громадянами. Вона підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо
інше не встановлено Кодексом України про адміністративні правопорушення та
іншими законами України. При оскарженні або опротестуванні постанови про
накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після
залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про
застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках
накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного
правопорушення.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у
вигляді попередження виконується органом (посадовою особою), який виніс
постанову, шляхом оголошення постанови порушнику (ст. 306 КпАП).
Виконання постанови про
накладання штрафу передбачає дві форми:
добровільну (ст.ст.
307, 309 КпАП) і примусову (ч, 1 ст. 307, ст. 308 КпАП), підлягає примусовому
виконанню після закінчення строку, встановленого ч. 1 ст. 307 КпАП.
Штраф має бути
сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому
постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не
пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без
задоволення (ст..307).
У разі несплати
правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього
Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання
до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи
або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом (ст..308).
У порядку примусового
виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного
правопорушення з правопорушника стягується:
подвійний розмір
штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у
постанові про стягнення штрафу;
витрати на облік
зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається
Кабінетом Міністрів України.
Виконанню постанови про
оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім
об'єктом адміністративного правопорушення, виконується державним виконавцем, а
у випадках вилучення вогнепальної зброї та бойових припасів - органами
внутрішніх справ (ст. 311 КпАП).
Постанови про
конфіскацію предмета, який став знаряддя м вчинення або безпосереднім об'єктом
адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення
адміністративного правопорушення, виконуються державними виконавцями в порядку,
встановленому законом.
Постанова про
позбавлення спеціального права (керування транспортними засобами, річковими і
маломірними суднами, права полювання) виконується відповідними посадовими
особами, зазначеними у п. 2 ч. 2 ст. 222 КпАП. Порядок виконання цієї постанови
полягає у вилученні посвідчення водія, свідоцтва, диплома, посвідчення
мисливця, яке не повертається протягом певного строку особі, щодо якої
застосовано даний захід адміністративного стягнення (ст.ст. 318,319 КпАП).
Постанова районного,
районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування
адміністративного арешту виконується негайно після її винесення органами
внутрішніх справ негайно після їх винесення (ст. 325). Осіб, підданих арешту за
визначені правопорушення, використовують на фізичних роботах. Заробітна плата
за місцем постійної їх роботи не виплачується (ст. 328 КпАП).
Постанова по справі про
адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди є
виконавчим документом і здійснюється в двох формах: добровільно і примусово.
Майнова шкода має бути відшкодована порушником не пізніше як через 15 днів з
дня вручення йому копії постанови (ст. 285 КпАП).
Питання 11.
Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і
здоров'я населення
У гл. 5 КпАП "Адміністративні
правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення" визначено
перелік правопорушень, які мають за об'єкт посягання не тільки правовідносини, окреслені
назвою глави, а й перелік складу порушення законодавства про працю, які можна
вважати лише дотичними до такого родового об'єкта посягання, як встановлений
порядок охорони праці.
До власне правопорушень
у галузі охорони праці належить ч. 2 ст. 41: порушення вимог законодавчих та
інших нормативних актів про охорону праці. То ж логічно було б дати ширше
визначення гл. 5, додавши "порушення трудових прав", оскільки сама
тільки бланкетна диспозиція ч. 1 ст. 41 спрямовує до всього законодавства про
працю загалом.
Статті 42-46 гл. 5 присвячено охороні здоров'я населення.
Суб'єкт правопорушення - загальний (громадяни
та посадові особи) або спеціальний: п
посадові особи (ст. 41,
41-1, 41-2, 41-3, 46-2), хворі (ст. 44-1, 46).
Суб'єктивна сторона
правопорушень, об'єднаних у главу 5 КпАП, характеризується як умислом, так і
необережністю, за винятком складів правопорушень, які можуть бути тільки
умисними:
ухилення від участі в
переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору, угоди
(ст. 41-1);
порушення чи
невиконання колективного договору (ст. 41-2);
заготівля, переробка
або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст.
42-2);
незаконні виробництво,
придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або
психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);
ухилення від медичного
огляду чи медичного обстеження (ст. 44-1);
ухилення від обстеження
і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричне захворювання (ст. 45);
умисне приховування
джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46);
порушення вимог режиму
радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення (ст.
46-1).
За вчинення згаданих
правопорушень гл. 5 передбачені санкції здебільшого у вигляді штрафів та
конфіскації предметів та знарядь правопорушення як додаткового покарання. Тільки в одному випадку застосовується
адміністративний арешт - у ст. 44 як альтернативна санкція за незаконні
виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних
засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах.
Питання 12.
Адміністративні правопорушення, що посягають на власність.
Ознаки відмежування їх від злочинів проти власності
Перелік
адміністративних правопорушень, що посягають на власність зазначено в гл. 6
КпАП.
За об'єктом посягання
їх можна умовно поділити на два розділи:
1) правопорушення, що
посягають на відносини загальнодержавної власності на надра (ст. 47); на води
(ст. 48); на ліси (ст. 49); на тваринний світ (ст. 50).
2) правопорушення, що
посягають на відносини власності взагалі: а) дрібне викрадення чужого майна
шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати; б) незаконне
використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на
такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної
власності, що охороняється законом (ст. 51-2, Закон України "Про авторське
право і суміжні права").
Суб'єкт правопорушення - загальний (громадяни
та посадові особи). Суб'єктивна сторона правопорушень, об'єднаних у главу 6
КпАП, характеризується тільки умислом.
Окрім штрафів, санкціями статей гл. 6 КпАП передбачено
виправні роботи за розкрадання (ст. 51) та конфіскацію незаконно виготовленої
продукції, обладнання та матеріалів уразі порушення права Інтелектуальної
власності (ст. 51-2).
Основною ознакою
відмежування адміністративних правопорушень проти прав власності від злочинів є
суспільна небезпечність діяння, що врешті є засадничою основою розрізнення
проступків і злочинів. Викрадення чужого
майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення
правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
(ст. 51). Викрадення майна більшої
вартості шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати є злочином і
відповідальність за нього передбачена відповідними статтями розділу 6 (ст.ст.
185,186, 188, 190, 191 КК).
Право інтелектуальної
власності від злочинних посягань також захищає Кримінальний кодекс України,
зокрема ст.ст. 176,177. За порушення прав інтелектуальної власності в менших
розмірах передбачено відповідальність за ст. 51-2 КпАП.
Для успішного ведення
справ про адміністративні правопорушення проти власності, як і з інших
правопорушеннях, адвокатові передусім слід чітко усвідомлювати межу, яка
розділяє проступки і злочини за всієї подібності їхніх складів, а також мати
ґрунтовні знання нормативних актів, до яких відсилають бланкети і норми КпАП,
оскільки працівники галузі правозастосування здебільшого досить широко їх
трактують.
Питання 13.
Адміністративні правопорушення в галузі стандартизації,
якості продукції, метрології та сертифікації
Об'єктом посягання правопорушень глави 13 КпАП
"Адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції,
метрології та сертифікації" є суспільні відносини у сфері стандартизації,
якості продукції, метрології та сертифікації тощо.
Родовим об'єктом для
цієї категорії правопорушень можна вважати суспільні відносини у сфері захисту
прав споживачів, оскільки будь-які діяння, що призводять до випуску і
реалізації неякісної чи нестандартної продукції, зрештою завдають шкоди саме
споживачеві.
Об'єктивна сторона правопорушення глави 13 КпАП відображена у
диспозиціях відповідних статей:
випуск або реалізація
продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності,
норм, правил і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки (за
винятком випадків, передбачених законодавством України) (ст. 167);
передача замовнику або
у виробництво конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не
відповідає вимогам стандартів, норм і правил щодо якості продукції та ЇЇ
безпеки (ст. 169);
недодержання стандартів
і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації)
продукції, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні
втрати продукції (ст. 170);
випуск з виробництва
засобів вимірювальної техніки, що не пройшли державних приймальних або контрольних
випробувань, повірки, калібрування або метрологічної атестації (ст. 171);
порушення умов і правил
проведення повірки і калібрування засобів вимірювальної техніки (ст. 171-1);
порушення правил
застосування засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний
метрологічний нагляд (ст. 172);
порушення встановленого
порядку видачі сертифіката відповідності (ст. 172-1).
Для правопорушень глави
13 КпАП якнайбільше характерна бланкетність диспозицій, які відсилають до
конкретних стандартів, норм, правил та інших нормативних актів, серед яких
закони України "Про
стандартизацію", "Про метрологію та метрологічну діяльність",
"Про підтвердження відповідності".
Суб'єкт правопорушення
- спеціальний (посадові чи уповноважені особи). Суб'єктивна сторона
правопорушень, об'єднаних у главу 13 КпАП, характеризується як умислом, так і
необережністю.
Питання 14.
Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський
порядок і громадську безпеку
Об'єктом посягання правопорушень глави 14 КпАП
"Адміністративні правопорушення, що посягають на
громадський порядок і громадську безпеку", є суспільні відносини у сфері
охорони громадського порядку:
дрібне хуліганство (ст.
173);
поширювання неправдивих
чуток (ст. 173-1);
вчинення насильства в
сім'ї (ст. 173-2);
стрільба з вогнепальної
чи холодної метальної зброї або пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра
і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду в населених пунктах і в
невідведених для цього місцях, а також у відведених місцях порушенням установленого
порядку (ст. 174);
порушення встановлених
законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 175);
куріння тютюнових
виробів у місцях, заборонених законом (ст. 175-1);
виготовлення або
зберігання без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього
вироблення, виготовлення або зберігання без мети збуту апаратів для їх
вироблення (ст. 176);
придбання самогону та
інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення (ст. 177);
розпивання спиртних
напоїв у громадських місцях і на виробництві (ст.ст. 178-179);
доведення
неповнолітнього до стану сп'яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх
замінюють, або іншими особами (ст. 180);
участь в організованих
без дозволу азартних іграх на гроші, речі та інші цінності; незаконна
організація азартних ігор на гроші, речі та інші цінності;
ворожіння у громадських
місцях (ст. 181);
заняття проституцією
(ст. 181-1);
завідомо неправдивий
виклик пожежної охорони, міліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб
(ст. 183);
ухилення батьків або
осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків
щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх
(ст. 184).
Суб'єкт правопорушення в основному загальний - особи, яким
виповнилося 16 років, за винятком ст. 179 (розпивання спиртних напоїв на
виробництві), коли суб'єктом може бути тільки працівник підприємства, ст. 180
(доведення неповнолітнього до стану сп'яніння), коли суб'єктом може бути тільки
повнолітня особа, ст. 184 (невиконання батьками або особами, що їх замінюють,
обов'язків щодо виховання дітей), де суб'єктами є батьки чи особи, що їх
замінюють.
Суб'єктивна сторона
правопорушень, об'єднаних у главу 14 КпАП, здебільшого характеризується прямим
чи непрямим умислом.
Деякі склади
припускають також необережність:
поширювання неправдивих
чуток (ст. 173-1);
порушення вимог
пожежної безпеки (ст. 175);
куріння у заборонених
місцях (ст. 175-1);
виготовлення,
придбання, зберігання або реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв або
тютюнових виробів (ст. 177-2) тощо.
Санкції у главі 14 КпАП передбачені суворі, зокрема
адміністративний арешт (ст. ст. 173,173-2), а також
передбачене покарання для батьків або осіб, які їх замінюють у разі а) вчинення
неповнолітніми віком від 14 до 16 років правопорушення, відповідальність за яке
передбачено КпАП, б) вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину,
відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.
Питання 15.
Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений
порядок управління
У правопорушеннях, визначених главою 15 КпАП
"Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок
управління", вирізняють такі об'єкти посягання:
громадський порядок і
суспільна безпека;
правовідносини у сфері
судоустрою, діяльності органів досудового слідства та прокурорського нагляду;
правовідносини у сфері
державного управління та контролю;
правовідносини у сфері
державного регулювання певних видів діяльності;
правовідносини у сфері
паспортного режиму та громадянства;
правовідносини у сфері
виконання військового обов'язку.
Об'єктивна сторона
правопорушень гл. 15 КпАП відображена у диспозиціях відповідних статей, причому
склади правопорушень, що посягають на правовідносини державного управління у
різних галузях, в основному мають бланкетні диспозиції, як-от ст. 212-3
відсилає до законів України "Про інформацію", "Про звернення
громадян" та "Про доступ до судових рішень", а низка статей, що
містять склади правопорушень, об'єктивна сторона яких полягає у невиконанні
законних вимог та приписів посадових осіб державних контролюючих органів, або
перешкоджанні їхній діяльності (ст. 188- 1, 188-26), передбачає саме ті законні
вимоги чи контролюючі дії, які зазначені у відповідних положеннях про державні
органи та інструкціях, що регламентують їхні повноваження. Натомість диспозиції
статей, що містять склади правопорушень у сфері судоустрою передбачають
здебільшого вичерпно виписану об'єктивну сторону, як-от у ст. 185-3 (прояв
неповаги до суду), або у ст. 187 (порушення правил адміністративного нагляду).
Суб'єктивна сторона правопорушень, об'єднаних
у главу 15 КпАП, здебільшого характеризується як умислом, так і необережністю,
за винятком складів правопорушень, які можуть бути тільки умисними.
Санкції главою 15 КпАП
передбачені у вигляді штрафів та адміністративного арешту у випадках вчинення
правопорушень у сфері судоустрою, діяльності органів досудового слідства та
прокурорського нагляду (ст. 185, 185-1,185-3, 187).
Питання 16.
Завдання адміністративного судочинства. Принципи адміністративного
судочинства. Правова допомога у вирішенні справ в адміністративному суді
Завданням
адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,
прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від
порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів під час здійснення ними
владних управлінських функцій на основі законодавства (ч.1ст. 2 КАСУ).
До адміністративних
судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів
владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи
бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок
судового провадження.
Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є
(ст. 7 КАСУ):
1) верховенство права
(ст. 8);
2) законність (ст. 9);
3) рівність усіх
учасників адміністративного процесу перед законом і судом (ст. 10);
4) змагальність сторін,
диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (ст. 11);
5) гласність і
відкритість адміністративного процесу (ст. 12);
6) забезпечення
апеляційного і касаційного оскарження рішення адміністративного суду (ст. 13),
крім випадків, установлених цим Кодексом; 7) обов'язковість судових рішень.
Кожен має право користуватися правовою допомогою у вирішенні
справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом
(ст. 16).
Для надання правової
допомоги у вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках,
встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в
галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки
адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в
адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом
та іншими законами.
Суд повністю або
частково звільняє особу від оплати правової допомоги і забезпечує надання
правової допомоги у випадках та порядку, встановлених законом, якщо відповідний
орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги.
Питання 17.
Система адміністративних судів. України, їх компетенція щодо
вирішення адміністративних справ. Підсудність адміністративних справ. Відводи.
Судові виклики і повідомлення
Систему
адміністративних судів утворюють:
місцеві адміністративні
суди (місцеві адміністративні суди округів, місцеві загальні суди як
адміністративні суди);
апеляційні
адміністративні суди;
Вищий адміністративний
суд України;
Верховний Суд України
(Судова палата з адміністративних справ). Компетенція адміністративних судів
щодо вирішення адміністративних справ поширюється на спори, визначені ч. 1 ст.
17 КАСУ.(спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо
оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тощо)
Утворення місцевих
адміністративних судів як судів першої інстанції відповідає принципам
територіальності та спеціалізації. Стосовно побудови адміністративних судів по
вертикалі, вона забезпечує розгляд справ у першій, апеляційній
інстанціях.
Указом Президента України "Про Апеляційний суд України,
Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України" від 1 жовтня
2002 р. № 889/2002 утворено Апеляційний, Вищий адміністративні суди України з
місцезнаходженням їх у місті Києві.
Вищий адміністративний
суд України (далі ВАС України) переглядає судові рішення місцевих та
апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної
інстанції. У випадку, визначеному ч. 6 ст. 177 КАСУ, ВАС України переглядає в
апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного
адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто
Київ.
КАСУ встановлено
підвідомчість (Ст. 17) або предметну компетенцію (Ст. 18) адміністративного
суду, під якою розуміється коло справ, віднесених законом до розгляду і розв'язання
системою адміністративних судів. Підвідомчість може бути альтернативною,
виключною залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до компетенції
виключно одних конкретних органів, чи до компетенції декількох за вибором
позивача чи згодою сторін.
Справа адміністративної
юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення
адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін
є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова
особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі
законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
КАС України визначає такі види підсудності адміністративних
справ:
предметна (ст. 18);
територіальна (ст. 19);
інстанційна (ст. 20);
підсудність кількох
пов'язаних між собою вимог.
Відвід (самовідвід)
судді (ст. 27), секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста,
перекладача (ст. 29) повинен бути вмотивований і заявлений до початку судового
розгляду адміністративної справи по суті у письмовій формі з обґрунтуванням
підстав для відводу. Заявляти самовідвід після цього дозволяється лише у разі,
якщо про підставу самовідводу стало відомо після початку судового розгляду.
Порядок вирішення питання про відвід (самовідвід) Питання про відвід
вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про
відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю
голосів. Ухвала за наслідками розгляду питання про відвід (самовідвід) окремо
не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи
касаційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду
справи.
Судові виклики і
повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями
(ст. 33). Повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у
справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення
- особам, які беруть участь у справі, з приводу вчинення процесуальних дій, у
яких участь цих осіб не є обов'язковою. Повістка повинна бути вручена під
розписку не пізніше ніж за три дні до судового засідання, крім випадку, коли
повістка вручається безпосередньо в суді (ст. 35). При цьому повістка у
справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у
строк, достатній для прибуття до суду.
Питання 18.
Право на звернення до адміністративного суду. Форма та зміст
позовної заяви. Сторони і треті особи в адміністративному процесі, їх права та
обов'язки
Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду
першої інстанції.
Адміністративний позов
- звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або
на виконання повноважень у публічно-правових відносинах (п. 6 ч. 1 ст. З КАСУ)
- оформлюється письмово відповідно до вимог, зазначених у ст.ст. 105-106 КАСУ.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на
правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних
повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням
суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на
публічно-правові спори, зокрема:
спори фізичних чи
юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень
(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи
бездіяльності;
спори з приводу
прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної
служби;
спори між суб'єктами
владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління,
у тому числі делегованих повноважень;
спори, що виникають з
приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними
адміністративних договорів;
спори за зверненням
суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами
України;
спори щодо
правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на
публічно-правові справи:
1) що віднесені до
юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що належить
вирішувати в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення
адміністративних стягнень;
4) щодо відносин, які
відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його
внутрішньої діяльності або виключної компетенції (ст. 17 КАСУ).
До позовної заяви
додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно
до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання
адміністративного позову суб'єктом владних повноважень. Суб'єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову
зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надіслання рекомендованим листом з
повідомленням про вручення відповідачу і третім особам копії позовної заяви та
доданих до неї документів. До позовної заяви додається також документ про
сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.
Позовна заява
підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її
підписання.
Адміністративний позов може містити вимоги (ст. 105 КАСУ)
про:
1) скасування або
визнання нечинним рішення відповідача повністю чи окремих його положень;
2) зобов'язання
відповідача прийняти рішення або вчинити певні дії;
3) зобов'язання
відповідача утриматися від вчинення певних дій;
4) стягнення з
відповідача коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням,
дією або бездіяльністю;
5) виконання зупиненої
чи невчиненої дії;
6) встановлення
наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних
повноважень;
7) примусове відчуження
земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з
мотивів суспільної необхідності.
Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач
(ст. 50 КАСУ).
Позивач - особа на
захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до
адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень на виконання
повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (п. 8 ч. 1 ст.
З КАСУ). Позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду
збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від
адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від
адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до
закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду Позивач має право до
початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову
шляхом подання письмової заяви (ч. 1 ст. 51 КАСУ).
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних
повноважень, якщо інше не встановлено КАСУ.
Відповідач має право
визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти
адміністративного позову (ч. 2 ст. 51 КАСУ).
Особи, які беруть
участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.
Сторони можуть досягти
примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу (ч. 3 ст. 51 КАСУ).
У ст. 49 КАСУ
перелічені права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі: сторони, треті
особи, представники сторін та третіх осіб (ст. 47 КАСУ). Процесуальне положення
та порядок вступу в адміністративну справі третіх осіб (які заявляють
самостійні вимоги на предмет спору і які не заявляють самостійних вимог на
предмет спору) визначено у ст. 53 КАСУ.
Права та обов'язки
третіх осіб закріплені у ст. 54 КАСУ, де зазначено, що треті особи, які
заявляють самостійні вимоги на предмет спору, крім прав та обов'язків,
визначених у ст. 49 КАСУ, мають права позивача. Треті особи, які не заявляють
самостійних вимог на предмет спору, мають лише права та обов'язки, визначені у
ст. 49 КАСУ.
Судові витрати
складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 87
КАСУ).
Питання 19.
Учасники адміністративного процесу, їх права і обов'язки.
Адміністративна процесуальна правосуб'єктність. Процесуальне представництво
Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи,
представники сторін та третіх осіб (ст. 47 КАСУ).
Здатність мати
процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві
(адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами
України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими
державними органами, органами влади Автономної Республіки Крем, органами
місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами,
підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами) (ст. 48 КАСУ).
Здатність особисто здійснювати свої адміністративні
процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи
представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить:
а) фізичним особам, які досягли повноліття і
не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього
віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до
законодавства можуть самостійно брати участь;
б) органам державної
влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крем,
органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам,
підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Особи, які беруть участь у справі, мають право (ст. 49):
1) знати про дату, час
і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у
справі та стосуються їхніх інтересів;
2) знайомитися з
матеріалами справи;
3) заявляти клопотання
і відводи;
4) давати усні та
письмові пояснення, доводи та заперечення;
5) подавати докази,
брати участь у дослідженні доказів;
6) висловлювати свою
думку з питань, які виникають під час розгляду справи, ставити питання іншим
особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам,
перекладачам;
7) подавати заперечення
проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
8) знайомитися з
технічним записом, журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої
процесуальної дії і подавати письмові зауваження до них;
9) робити із матеріалів
справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових
рішень;
10) оскаржувати судові
рішення у частині, що стосується їхніх інтересів.
У разі вибуття або
заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд
допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної
сторони чи третьої особи її правонаступником (ст. 55).
Питання 20.
Докази в адміністративному процесі. Подання доказів.
Обов'язок доказування. Підготовче провадження
Докази в адміністративному судочинстві - це будь-які фактичні
дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що
обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші
обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 69 КАСУ).
Ці дані встановлюються
судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань
свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають
особи, які беруть участь у справі: сторони, треті особи, представники сторін та
третіх осіб (ст. 47 КАСУ). Суд може запропонувати надати додаткові докази або
витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі,
або з власної ініціативи.
Докази мають бути
належними та допустимими (ст. 70 КАСУ). Кожна сторона повинна довести ті
обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення (ст. 71 КАСУ), крім
випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи
бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування
правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача,
якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто КАСУ встановлено презумпцію вини
суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого
оскаржується. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати
докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути
надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в
реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази, ч. 2 ст. 71 КАСУ
зобов'язує суб'єкта владних повноважень надати суду всі наявні в нього
документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Суд
може збирати докази з власної ініціативи.
У ст. 72 КАСУ зазначено
підстави, які звільняють від доказування. Забезпечення доказів у справі
відбувається за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, та обґрунтовано
вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладненим,
мають право просити суд забезпечити ці докази (ст. 73 КАСУ). Забезпечення
доказів може здійснюватися також за заявою заінтересованої особи до відкриття
провадження у справі.
Способи забезпечення доказів перелічені у ст. 74 КАСУ, вони
включають:
допит свідків (ст.
77-78 КАСУ), призначення експертизи (с. 81 КАСУ), витребування та огляд
письмових (ст. 79 КАСУ) або речових доказів (ст. 80 КАСУ).
Ніякі докази не мають
для суду наперед встановленої сили. Він оцінює їх належність, допустимість,
достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок
доказів у їх сукупності (ч. 2-3 ст. 86 КАСУ).
Питання 21.
Судовий розгляд адміністративної справи. Судові рішення,
порядок і строки їх оскарження. Перегляд рішень за нововиявленими та
винятковими обставинами. Виконання судових рішень в адміністративних справах
Судовий розгляд справи
провадиться шляхом послідовного вчинення судом і учасниками процесу комплексу
процесуальних дій, що складають певні етапи:
1) підготовчий (ст.
124-134 КАСУ);
2) розгляд справи по
суті (ст. 135,139, 140-149, 151 КАСУ);
3) судові дебати (ст.
152 КАСУ);
4) ухвалення і
оголошення рішення (ст. 153,154,160,167 КАСУ).
Адміністративна справа має бути розглянута і вирішена
протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у
справі, якщо інше не встановлено КАСУ.
Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її
проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються
протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття
провадження у справі (ч. 1 ст. 122).
Судовий розгляд
адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які
беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження. Особа, яка
бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її
відсутності.
Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у
формі постанови (ст. 158). Судове рішення, яким суд зупиняє чи
закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає
рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.
Сторони та інші особи,
які беруть участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових
рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку (ст.
236) упродовж трьох місяців з дня ухвалення
судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня
ухвалення судового рішення (ст. 238).
Постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може
бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 245).
Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових
законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші
нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім
випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.
Особи, які брали участь
у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання
про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право подати заяву про
перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили,
за ново-виявленими обставинами (ст. 246).
Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими
обставинами може бути подано протягом одного місяця після того, як особа, яка
звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини.
При цьому заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з
підстави, передбаченої п.1 частини другої ст. 245 КАСУ, може бути подана не
пізніше ніж через три роки з дня набрання судовим рішенням законної сили. У
разі якщо така заява подана до адміністративного суду після закінчення цього
строку, адміністративний суд відмовляє у відкритті провадження за
нововиявленими обставинами, незалежно від поважності причини пропуску цього
строку (ст. 247).
Порядок виконання судових рішень в адміністративних справах
визначено ст. 257 і Законом України "Про виконавче провадження".
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних
справах, вирішує судця адміністративного суду одноособово, якщо інше не
встановлено КАСУ. Виконавчий лист про стягнення судового збору надсилається
судом до місцевих органів державної податкової служби. КАСУ передбачено
можливість відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу
і порядку виконання судового рішення (ст. 263 КАСУ).
Крім того, ст. 265 КАСУ передбачено поворот виконання судових
рішень. Питання про поворот виконання судового рішення вирішує суд
апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши судове рішення (визнавши
його нечинним або таким, що втратило законну силу), він закриває провадження у
справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє у задоволенні
адміністративного позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі.
У випадках,
встановлених частиною першою цієї статті, суд, ухвалюючи нове судове рішення, повинен зобов'язати позивача повернути
відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим судовим рішенням або
визначити інший спосіб і порядок здійснення повороту виконання.
Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було
вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про
поворот виконання розглядається адміністративним судом, у якому знаходиться
справа. Заяву про поворот виконання може бути подано протягом
одного року з дня виникнення підстав для повороту виконання.
Питання 22.
Особливості провадження в окремих категоріях
адміністративних справ
Особливості провадження окремих категорій адмін справ
визначені в главі 6 Кодекса адміністративного судочинства,
зокрема щодо справ: оскарження нормативно-правових актів, щодо оскарження
рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, щодо уточнення списку виборців,
з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо
притягнення до адміністративної відповідальності, справах, пов'язаних із
виборами Президента України, тощо.
Стаття 173. Особливості провадження у справах щодо уточнення
списку виборців
Право звернутися з
адміністративним позовом про уточнення списку виборців, у тому числі про
включення або виключення зі списку себе особисто або інших осіб, має кожен, хто
має право голосу на відповідних виборах або референдумі.
Адміністративні справи
щодо уточнення списку виборців розглядає місцевий загальний суд як
адміністративний суд за місцезнаходженням відповідної комісії.
Позовна заява про
уточнення списку виборців подається до адміністративного суду без сплати
судового збору. Позовну заяву може бути подано не пізніш як за два дні до дня
голосування.( Частина третя статті 173 в редакції Закону N 3099-IVвід 17.11.2005
)
Суд вирішує
адміністративні справи щодо уточнення списку виборців у дводенний строк після
надходження позовної заяви, але не пізніше ніж за два дні до дня голосування, а
якщо позовна заява надійшла за два дні до дня голосування, - невідкладно. Неприбуття
у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і
місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. Постанови
адміністративного суду щодо внесення змін у списки виборців виконуються
негайно.
Комментариев нет:
Отправить комментарий