Відповіді підготував Юрій Куцай. Дуже дякую йому за допомогу!
Питання 1
Дія
кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб.
Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі (ст.4
ККУ)
Закон про кримінальну
відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного
оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його
опублікування.
Злочинність і
караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються
законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Часом вчинення злочину
визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну
відповідальність дії або бездіяльності.
Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність в часі (ст.5
ККУ)
Закон про кримінальну
відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну
відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у
часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання
таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або
відбули покарання, але мають судимість.
Закон про кримінальну
відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну
відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії
в часі.
Закон про кримінальну
відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим
чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність
або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій
частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує
становище особи.
Якщо після вчинення
особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну
відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що
скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим
чином поліпшує становище особи.
Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо
злочинів, вчинених на території України (ст.6 ККУ)
Особи, які вчинили
злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК.
Злочин визнається
вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або
припинено на території України.
Злочин визнається
вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із
співучасників діяв на території України.
Питання про кримінальну
відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших
громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у
кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території
України вирішується дипломатичним шляхом.
Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо
злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами
України (ст.7 ККУ)
Громадяни України та
особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини
за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами України.
Якщо особи, зазначені у
частині першій цієї статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання
за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної
відповідальності за ці злочини.
Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо
злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України (ст.8
ККУ)
Іноземці або особи без
громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її
межами, підлягають в Україні відповідальності за КК у випадках, передбачених
міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені КК тяжкі або особливо
тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.
Правові наслідки засудження особи за межами України (ст.9
ККУ)
Вирок суду іноземної
держави може бути врахований, якщо громадянин України, іноземець або особа без
громадянства були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову
вчинили злочин на території України.
Відповідно до частини
першої цієї статті рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові
наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового
злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності
або покарання.
Питання 2.
Поняття
злочину. Класифікація злочинів. Відмежування злочину від проступку та діянь,
які не є суспільною небезпекою.
Злочином є передбачене ККУ суспільно небезпечне винне діяння
(дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Не є злочином дія або
бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння,
передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної
небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи
юридичній особі, суспільству або державі.
Наявність сукупності чотирьох ознак — суспільної
небезпечності, винності, протиправності, караності — характеризує діяння як
злочин.
Класифікація злочинів.
Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:
злочини невеликої
тяжкості (є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на
строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком
основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.);
середньої тяжкості (є
злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше
десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі
на строк не більше п'яти років.);
тяжкі (злочином є
злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше
двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
позбавлення волі на строк не більше десяти років.);
особливо тяжкі (злочин,
за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять
п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на
строк понад десять років або довічного позбавлення волі.).
Ступінь тяжкості
злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді
штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді
позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.
Відмежування злочину від проступку та діянь, що не є
суспільною небезпекою
Оскільки злочин не є
єдиним видом правопорушення, виникає питання про місце злочину у відповідній
системі та його відмежування від інших правопорушень: адміністративних,
дисциплінарних, цивільно-правових.
Суспільна небезпечність є тим критерієм, який має бути
покладено в основу відмежування злочину від інших правопорушень.
Специфіка злочину полягає саме в підвищеному
ступені суспільної небезпечності: він завжди є більш небезпечним, ніж
будь-яке інше правопорушення.
Найчастіше виникає питання про відмежування злочинів від
адміністративних правопорушень. Критеріями такого розмежування є:
розмір заподіяної шкоди; вартість предмета правопорушення; наслідки
правопорушення; ступінь суспільної небезпечності вчинених дій.
Відповідно до ст. 9
Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) “адміністративним правопорушенням
(проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи
бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи
громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена
адміністративна відповідальність”. Ч. 2 ст. 9 передбачає, що “адміністративна відповідальність за
правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці правопорушення за
своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства
кримінальної відповідальності”. Від цивільних правопорушень злочин відрізняється,
в основному, за ступенем суспільної небезпечності, який, зазвичай, також
визначається розміром заподіяної шкоди.
Питання 3.
Закінчений
та незакінчений злочин. Готування до злочину. Замах на злочин. Добровільна
відмова при незакінченому злочині. Покарання при незакінченому злочині.
Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки
складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККУ (ст.13
ККУ).
Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на
злочин.
Готуванням до злочину є підшукування
або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на
вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для
вчинення злочину. Готування до злочину
невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння
(дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин
не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо
особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця,
але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах
на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її
волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до
кінця.
Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю
волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона
усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до
кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично
вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах
на злочин настає за статтею Особливої частини цього ККУ, яка передбачає
відповідальність за закінчений злочин.
Питання 4.
Поняття
осудності та неосудності в кримінальному праві. Обмежена осудність. Примусові
заходи медичного характеру. Види примусових заходів медичного характеру.
Продовження, зміна або припинення застосування заходів. Постанова Пленуму
Верховного Суду України « ».
Як зазначено в ч. 1 ст. 18 КК, обов’язковою ознакою суб’єкта
злочину є осудність особи.
У ч. 1 ст. 19 вказано, що “осудною визнається особа, яка під
час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати
ними”.
Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час
вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала
в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність)
або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового
розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи
медичного характеру.
Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані
осудності, але до постановлення
вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати
свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду
можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання
така особа може підлягати покаранню.
Ст 20 КК передбачає, що кримінальній відповідальності підлягає
особа, визнана судом обмежено осудною, тобто такою, яка під час вчинення
злочину через психічний розлад не здатна була повною мірою усвідомлювати свої
дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
Значення обмеженої
осудності полягає в тому, що її враховує суд при призначенні покарання і вона є
підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Примусовими заходами медичного характеру є надання
амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно
небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою
частиною ККУ, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового
лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані
судом до осіб (ст.93 ККУ):
які вчинили у стані
неосудності суспільно небезпечні діяння;
які вчинили у стані
обмеженої осудності злочини;
які вчинили злочин у
стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або
під час відбування покарання.
Види примусових заходів
медичного характеру (ст.94 ККУ):
Залежно від характеру
та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня
небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати
такі примусові заходи медичного характеру:
надання амбулаторної
психіатричної допомоги в примусовому порядку;
госпіталізація до
психіатричного закладу із звичайним наглядом;
госпіталізація до
психіатричного закладу з посиленим наглядом;
госпіталізація до
психіатричного закладу із суворим наглядом.
Продовження, зміна або припинення застосування примусових
заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника
психіатричного закладу (лікаря-психіатра) (ст.95 ККУ):,
який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії
лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або
припинення застосування таких примусових заходів.
ППВСУ «Про практику застосування судами примусових заходів
медичного характеру та примусового лікування».
Виходячи з принципу
презумпції невинуватості у вчиненні злочину, закріпленого у ст. 62 Конституції,
ст. 2 КК, ч. 2 ст. 15 КПК, а також із сформульованого у ст. 3 Закону N 1489-III
принципу презумпції психічного здоров'я людини (згідно з яким кожна особа
вважається такою, що не має психічного розладу, доки наявність такого розладу
не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених зазначеним та іншими
законами) судам слід мати на увазі, що до
набрання законної сили судовим рішенням про неосудність особи і застосування до
неї примусових заходів медичного характеру вона не обмежується в правах, якими
наділена згідно з Конституцією і законами України.
Питання 5.
Поняття
вини та її форми.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи
бездіяльності, передбаченої ККУ, та її наслідків, виражене у формі умислу або
необережності (ст.23 ККУ).
Умисел поділяється на
прямий і непрямий.
Прямим є умисел, якщо особа
усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності),
передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Непрямим є умисел, якщо особа
усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або
бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не
бажала, але свідомо припускала їх настання.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та
злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю,
якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків
свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх
відвернення.
Необережність є злочинною недбалістю,
якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків
свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Питання 6.
Співучасть
у злочині. Види співучасників. Відмежування співучасті від переховування або
обіцяного неповідомлення про підготовлюваний або вчинюваний злочин. Кримінальна
відповідальність співучасників.
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох
суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Види співучасників (ст.23 ККУ).:
Співучасниками злочину, поряд із виконавцем (особа, що вчинила злочин), є організатор (особа, яка організувала
вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням), підбурювач (особа, яка умовлянням,
підкупом, погрозою, примусом схилила іншого співучасника до вчинення злочину)
та пособник (особа, яка порадами,
вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню
злочину).
Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування
злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих
злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили
ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках,
заздалегідь не обіцяного приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину,
заздалегідь не обіцяного придбання або отримання, зберігання чи збуту майна,
завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації
(відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину
неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі
особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене
ними діяння містить ознаки іншого злочину.
Приховування злочину — це активна
діяльність особи з приховання злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину,
його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом. Причому йдеться тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто
про приховування, не обіцяне до закінчення злочину. Якщо ж таке
приховування було обіцяно до початку чи в процесі вчинення злочину, але до його
закінчення, то його розглядають як співучасть у злочині. Повідомлення полягає в неповідомленні органам влади про злочин, що
готується, або вже вчинений. На
відміну від приховування, повідомлення — це діяльність пасивна (чиста
бездіяльність). Незалежно від того, чи було його заздалегідь обіцяно, чи
ні, за чинним КК це не є злочином. Лише у разі, якщо в діях такої особи мають
місце ознаки іншого самостійного складу злочину,
Кримінальна відповідальність співучасників.
Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній
відповідальності за статтею Особливої частини ККУ, яка передбачає вчинений ним
злочин.
Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній
відповідальності за злочин, вчинений виконавцем.
Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за
діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.
Питання 7.
Повторність,
сукупність і рецидив злочинів.
Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше
злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини
ККУ (ст.32 ККУ).:.
Повторність, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину,
який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним
наміром.
Вчинення двох або
більше злочинів, передбачених різними статтями ККУ, визнається повторним лише у
випадках, передбачених в Особливій частині ККУ.
Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу
було звільнено від кримінальної відповідальності або якщо судимість за цей
злочин було погашено або знято.
Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або
більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї
статті Особливої частини ККУ, за жоден з яких її не було засуджено.
При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної
відповідальності за підставами, встановленими законом.
Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного
злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст.34 ККУ).:.
Правові наслідки.
Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при
кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо
можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у
випадках, передбачених КК.
Питання 8.
Необхідна
оборона та крайня необхідність. Перевищення меж необхідної оборони. Уявна
оборона. Захист у таких справах.
Необхідною обороною (ст.36 ККУ) визнаються дії,
вчинені з метою захисту охоронюваних
законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також
суспільних інтересів та інтересів держави від
суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди,
необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи
припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж
необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне
заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає
небезпечності посягання або обстановці захисту.
Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком
кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи
предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також
для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше
приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Крайня необхідність (ст.39 ККУ) Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним
інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що
безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або
інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю
небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при
цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння
шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж
відвернена шкода.
Уявною обороною визнаються дії,
пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно
небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого,
лише помилково припускала наявність такого посягання.
Питання 9.
Звільнення
від кримінальної відповідальності та від відбування покарання.
Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної
відповідальності у випадках, передбачених ККУ, звільнення здійснюються
виключно судом (ст.44 ККУ).
Види звільнень.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з
дійовим каяттям - особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або
необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється
від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро
покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані
нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Звільнення від кримінальної відповідальності примиренням
винного з потерпілим - особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або
необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється
від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро
покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані
нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Звільнення від кримінальної відповідальності з передачею
особи на поруки - особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої
тяжкості, крім корупційних злочинів, та щиро покаялася, може бути звільнено від
кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства,
установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з
дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від
заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
Звільнення від кримінальної відповідальності із зміною
обстановки (діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа
перестала бути суспільно небезпечною) - особу, яка вперше вчинила злочин
невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, може бути
звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час
кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння
втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Звільнення від
кримінальної відповідальності із закінченням строків давності - особа
звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину
і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі
вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе,
ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі
вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді
обмеження або позбавлення волі;
3) п'ять років - у разі
вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у
разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років -
у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Звільнення засудженого від покарання або подальшого його
відбування, може застосовуватися тільки судом підставі закону України про
амністію чи акта про помилування.
Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена,
підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.
Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію
нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією
нового закону.
Особа, яка вчинила
злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, може бути
за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що на час розгляду
справи в суді її не можна вважати суспільно небезпечною.
Особа також може бути
за вироком суду звільнена від покарання із закінченням строків давності.
Питання 10.
Поняття
покарання. Види покарань. Основні та додаткові покарання. Призначення покарань
за сукупністю злочинів та сукупністю вироків. Правила складання покарань.
Зарахування строку попереднього ув’язнення. Обставини, що пом’якшують та
обтяжують покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені
держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає
в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ст.50 ККУ).
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення
засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і
іншими особами.
До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть
бути застосовані такі види покарань:
штраф - це грошове стягнення, що
накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього
Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті.
позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу - засуджена за тяжкий чи особливо
тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або
кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу,
чину або кваліфікаційного класу;
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю - позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох
до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
Позбавлення права обіймати певні посади як додаткове покарання у справах,
передбачених Законом України "Про очищення влади", призначається на
строк п'ять років;
громадські роботи - полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи
чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають
органи місцевого самоврядування;
виправні роботи - покарання у виді
виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і
відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до
виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі,
встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.;
службові обмеження для військовослужбовців
- покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених
військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від
шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у
випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме
за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох
років призначити службове обмеження на той самий строк.;
конфіскація майна - покарання у виді конфіскації майна полягає в
примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини
майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд
повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити
предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та
особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної
безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може
бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині
цього Кодексу ;
арешт - покарання у виді арешту полягає в триманні
засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести
місяців;
обмеження волі - покарання у виді
обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах
відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду
з обов'язковим залученням засудженого до праці.;
тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців - покарання
у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям
строкової служби, військовослужбовцям, які проходять військову службу за
контрактом, особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу,
особам офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом,
військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на
особливий період (крім військовослужбовців-жінок) на строк від шести місяців до
двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи
обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити
позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному
батальйоні на той самий строк;
позбавлення волі на певний строк -
покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні
його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу;
довічне позбавлення волі - довічне
позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і
застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд
не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Основні та додаткові
покарання:
Основними покараннями є громадські роботи,
виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження
волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення
волі на певний строк, довічне позбавлення волі. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального
звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як
додаткові покарання.
За один злочин може
бути призначено лише одне основне покарання. До основного покарання може бути
приєднане одне чи кілька додаткових покарань .
Призначення покарання за сукупністю злочинів (ст.70 ККУ)
При сукупності злочинів
суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо,
визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш
суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Призначення покарання
за сукупністю вироків (ст.71 ККУ)
Якщо засуджений після
постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин,
суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує
невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Правила складання
покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення (ст.72 ККУ)
При складанні покарань
за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання
переводиться в більш суворий. При призначенні покарання за сукупністю злочинів
або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для
військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри
відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за
кожним вироком самостійно.
Основні покарання у
виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків
складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Додаткові покарання
різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.
Обставини, які пом'якшують покарання
1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують,
визнаються (ст.66 ККУ):
1) з'явлення із
зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
2) добровільне
відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
2-1) надання медичної
або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину;
3) вчинення злочину
неповнолітнім;
4) вчинення злочину
жінкою в стані вагітності;
5) вчинення злочину
внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
6) вчинення злочину під
впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
7) вчинення злочину під
впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або
аморальними діями потерпілого;
8) вчинення злочину з
перевищенням меж крайньої необхідності;
9) виконання
спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності
організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у
випадках, передбачених цим Кодексом.
2. При призначенні
покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не
зазначені в частині першій цієї статті.
Обставини, які обтяжують покарання (ст.67 ККУ):
1. При призначенні
покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:
1) вчинення злочину
особою повторно та рецидив злочинів;
2) вчинення злочину
групою осіб за попередньою змовою;
5) тяжкі наслідки,
завдані злочином;
6) вчинення злочину
щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному
стані;
7) вчинення злочину
щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
8) вчинення злочину
щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від
винного;
9) вчинення злочину з
використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи
недоумством;
10) вчинення злочину з
особливою жорстокістю;
13) вчинення злочину
особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному
вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
Питання 11.
Особливості
кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Постанова Пленуму
Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства
у справах про злочини неповнолітніх».
Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості
або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної
відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання (ст.97 ККУ). У цих випадках суд
застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру: застереження;
обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під
нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих
громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг
п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку
відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до
спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його
виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих
установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом
можуть бути застосовані такі основні види покарань (ст.98ККУ).:
штраф;
громадські роботи;
виправні роботи;
арешт;
позбавлення волі на
певний строк.
До неповнолітніх можуть
бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 16 квітня 2004
року №5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про
злочини неповнолітніх». Виходячи із положень ст. 438 КПК у
випадках, коли підсудний не досяг 16 років або якщо його визнано розумово
відсталим, суд за своїм розсудом або за клопотанням учасників процесу може
провадити допит такого неповнолітнього в присутності педагога чи лікаря, які
вправі ставити підсудному запитання і висловлювати свої зауваження. Звернути
увагу судів на те, що вони при призначенні покарання неповнолітнім повинні
суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обгрунтованості та
індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого
засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація. Неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин,
згідно з п. 3 ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, яка пом'якшує покарання. Вона
обов'язково має враховуватись при призначенні покарання - незалежно від того,
чи досяг підсудний на час розгляду справи повноліття. При призначенні
неповнолітньому покарання, крім передбачених у статтях 65 - 67 КК обставин,
суди відповідно до ч. 1 ст. 103 КК мають враховувати також умови його життя та
виховання, вплив на нього дорослих, рівень розвитку й інші особливості його
особи.
Питання 12.
Умисне
вбивство. Погроза вбивством. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про
судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи».
Вбивство - це винне, протиправне заподіяння смерті іншій людині
(Стаття 115 ККУ)
Залежно від вини
суб'єкта злочину вбивство може бути
умисним або необережним.
Протиправність вбивства
означає, що таке діяння заборонене кримінальним законом під загрозою
кримінального покарання.
Погроза вбивством, якщо
були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, карається арештом на
строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років. Те саме
діяння, вчинене членом організованої групи або з мотивів расової, національної
чи релігійної нетерпимості, карається позбавленням волі на строк від трьох до
п'яти років.
ППВСУ про судову практику в справах про злочини проти життя
та здоров’я особи. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання
вимог законодавства, що передбачає відповідальність за злочини проти життя та
здоров'я особи.
Однією з важливих
гарантій здійснення права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання
судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав
потерпілих від зазначених злочинів.
У справах про злочини
даного виду суди зобов'язані як установлювати вину підсудних та призначати їм
необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів
покарання, так і вживати всіх необхідних заходів до повного відшкодування
заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди.
При призначенні
покарання суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність
усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер
вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків
тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Питання 13.
Злочини
проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Постанова Пленуму
Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої
свободи та статевої недоторканості особи».
Під статевою свободою слід розуміти право психічно і фізично
здорової особи, яка досягла шлюбного віку, самостійно обирати собі партнера для
статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого
примусу.
Статева недоторканість - це абсолютна
заборона вступати у статеві контакти з особою, яка, в силу певних обставин, не
є носієм статевої свободи (перебуває у безпорадному стані, є малолітньою тощо),
всупереч її справжньому волевиявленню або ігноруючи його. Потерпілою від
злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.
Злочинами проти статевої свободи та статевої недоторканності
особи є (ст. ст. 152-156 ККУ):
Зґвалтування( статеві
зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з
використанням безпорадного стану потерпілої особи);
Насильницьке
задоволення статевої пристрасті неприродним способом (із застосуванням
фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням
безпорадного стану потерпілої особи);
Примушування до вступу
в статевий зв'язок (природним або неприродним способом особою, від якої жінка
чи чоловік матеріально або службово залежні);
Статеві зносини з
особою, яка не досягла статевої зрілості;
Розбещення
неповнолітніх (Вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла
шістнадцятирічного віку).
ПВСУ про судову практику у справах про статеві злочини.
Під зґвалтуванням слід
розуміти природні статеві зносини між особами різної статі всупереч або з
ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства,
погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої
особи. Перелік неправомірних дій, якими обумовлюється факт зґвалтування, є
вичерпним. Тому дії особи, яка домоглася
згоди особи протилежної статі на статеві зносини в інший спосіб, наприклад,
шляхом настирливих пропозицій вступити у статеві зносини або шляхом обману чи
зловживання довірою (освідчення у коханні, завідомо неправдива обіцянка
укласти шлюб, сплатити за сексуальну послугу тощо) не можуть кваліфікуватись як
зґвалтування.
Потерпілою особою від
зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від
її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із
суб'єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі,
проживання однією сім'єю тощо.
Питання 14.
Злочини
проти власності, їх кваліфікуючі ознаки та розмежування між ними. Постанова
Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини
проти власності».
Злочини проти власності – це суспільно небезпечні та
протиправні діяння, що, порушують право власності, спричиняють майнову шкоду
приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих
мотивів. Бездіяльністю вирізняється такий злочин, як порушення
обов’язків щодо охорони майна.
При кваліфікації злочинів проти власності
слід враховувати той факт, що обов’язковими
ознаками їх об’єктивної сторони є суспільно небезпечне діяння, злочинний
наслідок і причиновий зв’язок між діянням та наслідком.
Предметом злочинів
проти власності є майно, яке має
певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові
кошти, цінні метали, електрична та теплова енергія, цінні папери тощо, а також
право на майно та дії майнового характеру.
До злочинів проти
власності відносяться, зокрема:
вчинення крадіжки(таємне
викрадення чужого майна),
грабежу (відкрите
викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб),
розбій (напад з метою
заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством),
викрадення електричної
або теплової енергії шляхом її самовільного використання,
вимагання (полягає у
незаконній вимозі передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які
дії майнового характеру з погрозою),
шахрайства (заволодіння
чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання
довірою),
привласнення,
розтрати майна або
заволодіння ним шляхом,
зловживання службовою
особою своїм службовим становищем,
умисне знищення або
пошкодження чужого майна.
До кваліфікованих та особливо кваліфікованих видів більшості
злочинів проти власності закон відносить вчинення таких діянь:
повторно; за попередньою змовою групою осіб; організованою групою; із
заподіянням значної шкоди потерпілому; у великих розмірах; в особливо великих
розмірах.
Важливе значення при
кваліфікації злочинів проти власності має предмет, до якого належать: чуже
майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи (наприклад, речі
(рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо), а також
право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія (абз.
1 п. 2 ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти власності”). Слід
сформулювати таке правило кваліфікації: крадіжка, грабіж або розбій, поєднані з
незаконним проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища, не потрібно
додатково кваліфікувати з незаконним проникненням до житла. (на це орієнтує
абз. 2 п. 7 ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти власності”).
Питання 15.
Контрабанда.
Фіктивне підприємництво. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним
шляхом. Шахрайство з фінансовими ресурсами. Постанова Пленуму Верховного Суду
України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за
окремі злочини у сфері господарської діяльності».
Контрабанда, тобто переміщення через
митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного
контролю культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин,
радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної
мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також спеціальних технічних
засобів негласного отримання інформації (Стаття 201 ККУ).
Фіктивне підприємництво, тобто створення
або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою
прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є
заборона
Легалізація (відмивання) доходів - вчинення
фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними
внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало
легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на
приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна
чи володіння ними
Шахрайство з фінансовими ресурсами - надання
завідомо неправдивої інформації органам державної влади, чи органам місцевого
самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій,
субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак
злочину проти власності.
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику
застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у
сфері господарської діяльності».
Здійснення без ліцензії
певного виду діяльності, що потребує ліцензування, не може вважатися злочином,
відповідальність за який передбачено ст. 202 КК, якщо особа, котра займалася
такою діяльністю, не могла одержати ліцензію в установленому порядку (не було
створено орган ліцензування, не були визначені ліцензійні умови тощо).
Під незаконною діяльністю,
про яку йдеться у ст. 205 КК, слід розуміти такі види діяльності, які особа або
не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з
дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.
На наявність мети -
прикриття незаконної підприємницької діяльності або здійснення її видів, щодо
яких є заборона (фіктивного підприємництва), - може вказувати використання
викрадених, знайдених, підроблених, позичених паспортів або тих, що належали
померлим громадянам, а також документів осіб, які дали згоду зареєструвати
юридичну особу на своє ім'я. Використання при цьому підроблених документів або
їх підробка мають додатково кваліфікуватися за ст. 358 чи ст. 366 КК.
Такий злочин вважається
закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності
(юридичної особи) або набуття права власності на нього.
Питання 16.
Бандитизм
та його відмінність від злочинів проти власності, скоєних організованою
злочинною групою. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду
судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними
об'єднаннями».
Бандитизм - організація озброєної банди з
метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також
участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі (стаття 257 ККУ).
Бандитизм
становить окремий різновид спільної злочинної діяльності,
специфічними проявами якої в цьому
разі є організація озброєної банди та участь у ній або у вчинюваному нею
нападі.
Бандою необхідно визнавати озброєну організовану
групу або злочинну організацію, яка попередньо
створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства,
установи, організації чи на окремих осіб
або одного такого нападу, який потребує ретельної
довготривалої підготовки.
Обов'язковими ознаками організації банди
є мета цієї діяльності - вчинення нападів - та озброєність її
учасників або хоча б одного з них (в
останньому випадку інші учасники мають знати про це й усвідомлювати можливість
застосування зброї під час нападів). Організація такого об'єднання
утворює склад бандитизму незалежно від того, чи встигли його учасники здійснити
хоча б один із намічених нападів. (ППВСУ)
Відмежовуючи бандитизм
від розбою, грабежу й вимагання, необхідно враховувати сукупність об’єктивних та
суб’єктивних ознак конкретного злочинного діяння загалом. Наприклад, при розбої, грабежі й вимаганні немає
обов’язкових ознак банди. Зокрема, відповідальність за ці злочини настає
навіть за відсутності ознак співучасті, а їх вчинення за попередньою змовою
групою осіб є кваліфікованими видами відповідних складів злочину. Хоча при
вчиненні розбою, грабежу й вимагання організованою групою наявні кількісна
ознака та ознака стійкості, як і в бандитизмі, але немає поєднання із такою
іншою обов’язковою ознакою бандитизму, як, наприклад озброєність, загальна мета
учасників банди — вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на
окремих осіб
Питання 17.
Порушення
правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують
транспортними засобами. Незаконне заволодіння транспортним засобом.
За порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації
транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому
середньої тяжкості тілесне ушкодження, смерть потерпілого або заподіяли тяжке
тілесне ушкодження, спричинили загибель кількох осіб, винна особа несе
кримінальну відповідальність у вигляді штрафу, або виправних робіт, або арештом
або обмеженням/позбавленням волі з позбавленням права керувати транспортними
засобами (стаття 286 ККУ).
Під транспортними засобами слід розуміти
всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси,
а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.
Під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти
вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом
транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.
За незаконне
заволодіння транспортним засобом особа несе кримінальну відповідальність у
вигляді штрафу, обмеження волі, позбавлення волі з конфіскацією майна або без
такої.
Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа,
яка вперше вчинила такі дії, (за винятком випадків незаконного
заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства до потерпілого чи
погрозою застосування такого насильства), але
добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб
власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.
Питання 18.
Хуліганство
та його відмінність від злочинів проти здоров’я людини. Постанова Пленуму
Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство».
Хуліганство це грубе порушення
громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що
супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Карається штрафом
або арештом або обмеженням/позбавленням волі.
ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 22 грудня 2006
року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство»
При вирішенні питання
про відмежування кримінально караного хуліганства від дрібного слід виходити з
того, що відповідно до ч. 1 ст. 296 КК хуліганство - це умисне грубе порушення
громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке
супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Якщо таке порушення не
супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його необхідно
кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст. 173 Кодексу України про
адміністративні правопорушення (далі - КпАП).
Суди мають відрізняти
хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів,
цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій.
Дії, що
супроводжувалися погрозами вбивством, завданням
побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, слід кваліфікувати за статтями
КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи (ППВСУ)
Питання 19.
Незаконне
виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання з
метою збуту чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
та подібні дії, вчинені без мети збуту.
Незаконне виробництво,
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту,
а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх
аналогів карається позбавленням волі, або
позбавленням волі з конфіскацією майна (ст.307 ККУ).
Особа, яка добровільно здала наркотичні засоби,
психотропні речовини або їх аналоги і
вказала джерело їх придбання або сприяла
розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх
виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання.
Подібні дії, вчинені без мети збуту караються штрафом,
виправними роботами, арештом, обмеженням/позбавленням волі.
Особа, яка добровільно звернулася до
лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від
кримінальної відповідальності (ч.4 ст.309 ККУ).
ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 26 квітня 2002
року N4 Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних
засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів
Під незаконним збутом
наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307 КК),
а також прекурсорів (частина 2 статті 311 КК) потрібно розуміти будь-які
оплатні чи безоплатні форми їх реалізації всупереч законам "Про наркотичні
засоби ..." та "Про заходи протидії незаконному обігу..."
(продаж, дарування, обмін, сплата боргу, позика, введення володільцем цих
засобів або речовин ін'єкцій іншій особі за її згодою тощо). Обопільне введення ін'єкцій наркотичного
засобу, психотропної речовини чи їх аналога особами, які їх придбали за спільні
кошти, збуту не утворюють.
Про умисел на збут
наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів може
свідчити як відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи
речовини, так й інші обставини, зокрема: великий або особливо великий їх
розмір; спосіб упакування та розфасування; поведінка суб'єкта злочину; те, що
особа сама наркотичні засоби або психотропні речовини не вживає, але виготовляє
та зберігає їх; тощо. При цьому слід мати на увазі, що відповідальність за збут
таких засобів і речовин настає незалежно від їх розміру.
Питання 20.
Поняття
службової особи. Зловживання владою або службовим становищем і його відмінність
від перевищення влади або службових повноважень. Службова недбалість. Постанова
Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про перевищення
влади або службових повноважень».
Службовими особами є особи, які постійно,
тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників
влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в
органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в
установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням
організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або
виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється
повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування,
центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним
органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації,
судом або законом. (ст.364 ККУ).
Службовими особами
також визнаються посадові особи іноземних держав.
Зловживання владою або службовим становищем є умисне, з метою
одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або
юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища
всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам,
свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам,
або інтересам юридичних осіб
Перевищення влади або службових повноважень є умисне вчинення
працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому
прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної
шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи
громадським інтересам, інтересам юридичних осіб (ст.365 ККУ).
Істотною шкодою у статтях 364, 364 1,
365, 365 2, 367 вважається така шкода, яка
в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 26 грудня 2003 року №15 «Про судову практику у
справах про перевищення влади або службових повноважень»
Судам необхідно мати на
увазі, що виконавцем (співвиконавцем) злочину, відповідальність за який
передбачена ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК), може бути лише
службова особа. При вирішенні питання про те, чи є особа службовою, потрібно
виходити з положень, що містяться у примітках 1 і 2 до ст. 364 КК.
Відповідальність за ст.
365 КК настає лише за умови, що дії службової особи були зумовлені її службовим
становищем і пов'язані з її владними чи службовими повноваженнями. Якщо такого
зв'язку не встановлено, дії винного за наявності до того підстав можуть
кваліфікуватися за статтями названого Кодексу, що передбачають відповідальність
за злочини проти особи, власності, громадського порядку тощо.
Організаторами,
підбурювачами, пособниками перевищення влади або службових повноважень можуть
визнаватись як службові, так і не службові особи. Дії таких співучасників
потрібно кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 та 365 КК.
Судам необхідно
відмежовувати перевищення влади або службових повноважень від
зловживання владою або службовим становищем. В останньому випадку
службова особа незаконно, всупереч інтересам служби використовує надані їй
законом права і повноваження (ППВСУ).
Питання 21.
Одержання
та давання хабара. Провокація хабара та його відмінність від вимагання хабара.
Особливості захисту в таких справах. Постанова Пленуму Верховного Суду України
«Про судову практику у справах про хабарництво».
Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою
неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи
третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах
того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи
в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи
службового становища, карається штрафом або арештом або позбавленням волі з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та зі
спеціальною конфіскацією.
Відповідальність за давання хабара (ст.369-1 ККУ)
виключена - була передбачена Законом
України від 11.06.2009 р. N 1508-VI, який втратив чинність згідно із
Законом України від 21.12.2010 р. N 2808-VI про визнання такими, що
втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції.
Провокація підкупу, тобто дії службової особи з підбурення
особи на пропонування, обіцянку чи надання неправомірної вигоди або прийняття
пропозиції, обіцянки чи одержання такої вигоди, щоб потім викрити того, хто
пропонував, обіцяв, надав неправомірну вигоду або прийняв пропозицію,
обіцянку чи одержав таку вигоду, - карається обмеженням волі на строк до п'яти
років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, та зі штрафом від
двохсот п'ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
(ст.
370. ККУ).
Стаття 369-2. Зловживання впливом
Пропозиція, обіцянка
або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується)
за таку вигоду або за надання такої вигоди третій особі вплинути на прийняття
рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, -
караються штрафом від
двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням
волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до двох
років, із спеціальною конфіскацією.
ПОСТАНОВА ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО
СУДУ УКРАЇНИ від 26 квітня 2002 року №5 Про
судову практику у справах про хабарництво
Звернути увагу судів на
те, що згідно з чинним законом відповідальність за одержання хабара можуть
нести лише службові особи. При вирішенні питання, чи є та або інша особа
службовою, належить керуватися правилами, які викладено в пунктах 1 і 2
примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України (далі - КК).
При цьому слід мати на
увазі, що до представників влади належать, зокрема, працівники державних
органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити
вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання юридичними і
фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості.
Організаційно-розпорядчі
обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості,
трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників
на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.
Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств,
установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів
(начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники,
особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують
професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі
(наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише
за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі
або адміністративно-господарські обов'язки.
Питання 22.
Злочини
проти правосуддя. Порушення права на захист. Розголошення даних судового
слідства або дізнання. Втручання в діяльність захисника чи представника особи.
Злочинами проти правосуддя є зокрема:
Завідомо незаконні
затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою (ст.371 ККУ);
Притягнення завідомо
невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою
уповноваженою на те законом особою;
Примушування давати
показання при допиті шляхом незаконних дій з боку прокурора, слідчого або
працівника підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність;
Порушення права на
захист;
Постановлення суддею
(суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови;
Втручання в діяльність
судових органів;
Незаконне втручання в
роботу автоматизованої системи документообігу суду;
Розголошення даних
оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування;
Втручання в діяльність
захисника чи представника особи та інші передбачені ККУ.
Порушення права на захист (ст..374
ККУ) - недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе
порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист, вчинене слідчим,
прокурором або суддею, карається штрафом або виправними роботами або арештом з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю або без
такого, або позбавленням волі з позбавленням права обіймати певні посади
чи займатися певною діяльністю.
Розголошення даних (ст..387 ККУ).
Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила
оперативно-розшукову діяльність, даних оперативно-розшукової діяльності або
досудового розслідування особою, попередженою в установленому законом порядку
про обов'язок не розголошувати такі дані, карається штрафом або виправними
роботами або арештом з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю.
Втручання в діяльність захисника чи представника особи
(ст..397 ККУ) Вчинення в
будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи
представника особи по наданню правової допомоги або порушення встановлених
законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці, карається штрафом або
виправними роботами або арештом або обмеженням волі, або обмеженням волі
з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю.
Комментариев нет:
Отправить комментарий