Доброго дня всім! Продовжую оновлювати відповіді на питання в рамках теми підготовки до адвокатського іспиту. На цей раз в нас відповіді на питання блоку №5 "Цивільне процесуальне право". Відповіді готувала читачка мого блогу Людмила Хоміч, яка вже успішно склала адвокатський іспит та поділилася своїми матеріалами. Виражаю дуже велику вдячність їй за це та бажаю успіхів у майбутній адвокатській практиці!
Ну і, власне, переходимо до відповідей.
Блок на даний час знаходиться на стадії оновлення, тому відповіді на питання будуть публікуватися поступово в найближчий час.
1. Дія цивільного процесуального
закону у часі, просторі та по колу осіб. Межі судового розгляду.
Відповідно до ст. 8 Цивільного процесуального кодексу (далі за текстом -
ЦПК), Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України,
Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про міжнародне приватне право». Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені
Цивільним процесуальним кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та
законами України.
У разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності
закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про
конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд
звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення
до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого
правового акта.
У разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному
договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд
застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу. Якщо спірні
відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за
змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд виходить із
загальних засад законодавства (аналогія права).
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти,
нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Згідно ст. 3 ЦПК, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і
вирішення справи (ч. 3). Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує
права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має
зворотної дії в часі (ч. 4).
Питання меж судового розгляду регулюється залежно від
інстанційності суду, в якому розглядається судова справа. Так, відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК, місцевий суд розглядає цивільні
справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим
відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та
інших осіб, які беруть участь у справі. Суд апеляційної інстанції,
згідно ст. 303 ЦПК, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої
інстанції. Він не обмежений доказами апеляційної скарги, якщо під час розгляду
справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або
порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для
скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася
очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у
справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.
Суд касаційної інстанції,
відповідно до ст. 335 ЦПК, перевіряє правильність застосування судом першої або
апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права в межах
касаційної скарги та законність судових рішень в межах позовних вимог, він не
обмежений доказами касаційної скарги.
2. Принципи цивільного процесуального права.
Цивільним
процесуальним законодавством закріплено наступні принципи здійснення цивільного
судочинства:
- принцип здійснення правосуддя на засадах поваги до
честі і гідності, рівності перед законом і судом (визначено ст. 5, 27, 31 ЦПК);
- принцип гласності та відкритості судового розгляду
(закріплено в п. 6 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 6 ЦПК, ст. 11 ЗаконуУкраїни «Про судоустрій і статус суддів»);
- принцип змагальності сторін (закріплений в п. 3ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК);
- принцип диспозитивності цивільного судочинства (закріплено
в ст. 11 ЦПК)
- принцип здійснення правосуддя лише судом (закріплений
в ст. 124 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»);
- принцип забезпечення апеляційного і касаційного
оскарження судових рішень (закріплений в п. 8 ч. 2 ст. 129 КонституціїУкраїни, ст. 13 ЦПК та ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»);
- принцип обов'язковості судових рішень (закріплено
в п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 14 ЦПК та ст. 13 Закону України «Просудоустрій і статус суддів»);
- принцип колегіальності та одноособовості розгляду
цивільних справ (ч. 4 ст. 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК);
- принцип незалежності судів при здійсненні
правосуддя (ст. 126, 127 Конституції України, ст. 6 Закону України «Просудоустрій і статус суддів»);
- принцип мови здійснення цивільного судочинства (ст.7 ЦПК, ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»);
- принцип безпосередності
судового розгляду (ст. 159 ЦПК).
3. Підвідомчість та підсудність
цивільних справ. Види підвідомчості і підсудності.
Відповідно до ст. 15 ЦПК, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту
порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають
із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Причому законом
може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Вищезазначене
коло справ суди розглядають в порядку позовного, наказного та окремого
провадження.
Також суди
цивільної юрисдикції можуть розглядати справи про оскарження рішень третейських
судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських
судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про
визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного
арбітражу.
Проте не
допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за
правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Підсудність - це компетенція
конкретного судового органу єдиної судової
системи щодо розгляду і вирішення цивільних справ. Цивільне процесуальне
законодавство розмежовує підсудність
функціональну (суди першої інстанції, суди апеляційної інстанції та суд
касаційної інстанції) і територіальну
(підсудність справ за місцем знаходження відповідача (фізичної та юридичної
особи) - ст. 109 ЦПК).
Виділяються
наступні види підсудності:
1. Підсудність справ за вибором
позивача (ст. 110 ЦПК)
настає за таких умов: а) стягнення аліментів, визнання батьківства відповідача;
б) розірвання шлюбу; в) відшкодування шкоди" завданої каліцтвом, іншим
ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок
злочину; г) відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи
бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; ґ)
захист прав споживачів; д) відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або
юридичних осіб тощо. Підсудність справ про спори між громадянами України, якщо
обидві сторони проживають за її межами (ст. 111 ЦПК), за клопотанням позивача
визначається ухвалою судді Верховного Суду України.
2. Підсудність кількох вимог,
пов'язаних між собою (ст. 113 ЦПК).
Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях,
пред'являються за місцем проживання або місцем знаходження одного з
відповідачів за вибором позивача. Зустрічний позов незалежно від його
підсудності пред'являється в суці за місцем розгляду первісного позову.
3. Виключна підсудність (ст. 114 ЦПК) передбачає, що такі
позови, як позови: а) з приводу нерухомого майна; б) щодо виключення майна з
опису;в) позови до спадкодавця щодо прийняття спадщини спадкоємцями, - пред'являються за місцем знаходження майна
або основної його частини.
4. Докази та засоби доказування.
Обов'язковість доказування. Строки подання доказів у цивільному процесі. Оцінка
доказів. Робота адвоката щодо забезпечення доказами позовних вимог.
Докази – це будь-які
фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність
обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які
мають значення для вирішення справи (ст. 57 ЦПК). Ці дані встановлюються на
підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як
свідків, показань свідків, письмових, речових доказів, висновків експертів.
кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень (ст. 60 ЦПК). З цього правила є винятки, за
якими сторона може бути звільнена від доказування (ст. 61 ЦПК). Докази
подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, у строки,
встановлені судом (п. 4 ч. 6 ст. 130 ЦПК).
Оцінка доказів
є певним етапом процесу доказування. При відкритті провадження у справі, а далі
у провадженні до судового розгляду суддя попередньо оцінює докази за правилами їх належності. Суд не бере до уваги
докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 3 ст. 58 ЦПК). Оціночні
судження суду про недостатність або недостовірність
доказів у справі знаходять своє відображення в ухвалі суду про витребування
додаткових доказів, про призначення експертизи тощо. Остаточна оцінка доказів
здійснюється судом під час ухвалення судового рішення у справі в нарадчій
кімнаті (ст. 195 ЦПК). Суд оцінює
належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також
достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що знаходить своє
відображення у мотивувальній частині рішення, де суд зазначає мотиви, за
якими бере до уваги або відхиляє певні докази (п. З ч. 1 ст. 215 ЦПК).
Оскільки
суб'єктами доказування, крім суду, є й особи, що беруть участь у розгляді
справи, то вони також можуть оцінювати
докази. Оціночні судження з'являються
уже в позовній заяві. Сторона зазначає докази, що підтверджують кожну
обставину, наявність підстав для звільнення від доказування (п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК). Під час попереднього судового засідання і безпосередньо в судовому
засіданні (ст. 27 ЦПК) особи, які беруть участь у розгляді справи, мають право не тільки подавати докази, але
й брати участь в їх дослідженні.
5. Забезпечення позову і забезпечення
доказів. Діяльність адвоката з цих питань.
Забезпечення
позову і забезпечення доказів - дві самостійні процедури. З огляду на дію
принципу диспозитивності, вони здійснюються за заявою особи, яка бере участь у
розгляді справи. Забезпечення позову
допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим
виконання рішення суду.
Процесуальний
закон зобов'язує заявника подати відповідну позовну заяву (ст. 151 ЦПК)
упродовж 3 днів з дня постановления ухвали про забезпечення позову. Позов забезпечується (ст. 152 ЦПК): а) накладенням арешту на майно або грошові
кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; б) забороною вчиняти певні дії; в) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
г) забороною іншим особам
здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього
інші зобов'язання; г) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов
про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту тощо. Види забезпечення позову мають бути
співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заява про забезпечення
позову подається до суду, у провадженні якого перебуває справа. Про вжиття
заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу. Залежно від обставин справи
суд може забезпечити позов повністю або частково. Заміна виду забезпечення
позову або скасування заходів забезпечення позову допускається за правилами,
встановленими ст. 154 ЦПК. Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання
позовної заяви, скасовуються судом також у разі: неподання заявником
відповідної позовної заяви згідно з вимогами ч. 5 ст. 151 ЦПК; повернення
позовної заяви; відмови у відкритті провадження у справі.
Забезпечення доказів - це спеціальний
спосіб фіксації доказів, який
застосовується судом за заявою особи, яка бере участь у розгляді справи, до
дослідження їх у судовому засіданні, якщо подання потрібних доказів є
неможливим або є труднощі в поданні цих доказів. У ч. 2 ст. 133 ЦПК визначено
способи забезпечення судом доказів. Способами
забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи,
витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.
У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення
доказів. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою (ч. 4 ст. 135 ЦПК).
6. Заходи процесуального примусу. Підстави і
порядок застосування заходів процесуального примусу. Види заходів
процесуального примусу.
Заходами
процесуального примусу є процесуальні
дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила
або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства (ст. 90 ЦПК).
Заходами
процесуального примусу (ст. 91 ЦПК) є: а) попередження;
б) видалення із залу судового засідання;
в) тимчасове вилучення доказів для
дослідження судом; г) привід.
До однієї особи
за одне й те саме правопорушення не може бути застосовано кілька заходів
процесуального примусу. За порушення порядку під час судового засідання або
невиконання особами, які беруть участь у розгляді справи, та іншими особами,
присутніми в судовому засіданні, розпоряджень голови, до них застосовується
попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із зали
судового засідання.
Допускається
тимчасове вилучення доказів для їх дослідження судом (ст. 93 ЦПК). Відбувається
це у зв'язку з неподанням без поважних причин письмових чи речових доказів та
неповідомлення причин їх неподання. Про таку процесуальну дію суд постановляє
ухвалу, в якій зазначається; ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться
доказ, її місце проживання (перебування) або знаходження, назва або опис
письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення.
За ухвалою суду
допускається привід свідка (ст. 94 ЦПК), якщо належно викликаний свідок без
поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини
нез'явлення.
Слід зазначити,
що ЦПК чітко встановлює коло осіб, які не можуть бути піддані примусовому
приводу, зокрема особи, які не підлягають допиту як свідки (ст. 51 ЦПК). Однак не
вирішено питання про неможливість примусового приводу осіб, які мають право
відмовитися від давання показань (ст. 52 ЦПК); ухвала про застосування заходів
процесуального примусу не підлягає оскарженню окремо від судового рішення, але
заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення
суду (ст. 293 ЦПК).
7. Судові витрати, їх види. Звільнення
від судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами у цивільній справі.
Під судовими
витратами розуміють витрати, які несуть
учасники цивільного процесу у зв'язку із розглядом і вирішенням цивільної
справи. Вони складаються з судового
збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір
при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених 3аконом України "Про судовий збір". Судовий збір - це збір, що справляється
на всій території України за подання
заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до
складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом
судової справи, належать:
1. Витрати на правову допомогу
2. Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого
населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть
сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх
представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів
України (ст. 85 ЦПК).
3. Витрати, пов'язані із залученням свідків,
спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, регламентовані
ст. 86 ЦПК.
4. Витрати,
пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням
інших дій, необхідних для розгляду справи, передбачені у ст. 87 ЦПК.
Розподіл судових витрат між сторонами
Стороні, на
користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і
документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково,
судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених
позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у
задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Якщо сторону,
на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої
сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно
до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від
оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо позивача,
на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він
стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи
відхиленої частини вимог.
У разі
залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення
без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові
витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.
Якщо суд
апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи
на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює
розподіл судових витрат.
У разі відмови
позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати
відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не
підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення
позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі
витрат з відповідача.
8. Процесуальні строки. Судові виклики і
повідомлення.
Процесуальні строки - це строки, у межах яких вчиняються
процесуальні дії. Виокремлюють такі види
процесуальних строків: а) встановлені законом; б) встановлені судом (ст. 67 ЦПК). Строки обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися
вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Перебіг процесуального строку
починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання
події, з якою пов'язано його початок. Закінчення процесуальних строків
визначається ст. 70 ЦПК.
Водночас строк
не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи
чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними
засобами зв'язку.
Судові виклики і повідомлення
здійснюються судовими повістками, зокрема судові виклики - судовими повістками про виклик; судові
повідомлення - судовими повістками-повідомленнями.
Розписка про
одержання судової повістки з відміткою про дату вручення в той самий день
повертається до суду особами, які її вручали.
Якщо особу,
якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під
розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї. У разі відсутності
адресата, особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з
відміткою про причини невручення.
У разі відмови
адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну
відмітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати
судову повістку, вважається повідомленою. Особам, які проживають за межами
України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними
договорами.
Якщо місце
перебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до
суду відомостей щодо його виклику в порядку, визначеному ЦПК. Розшук
відповідача, згідно із ст. 78 ЦПК, оголошується тільки у справах: а) за
позовами про стягнення аліментів; б) про відшкодування шкоди, завданої
каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи. Розшук
проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються
з відповідача в дохід держави за рішенням суду.
9. Сторони в цивільному процесі, їхні
права. Треті особи. Представники сторін і третіх осіб. Адвокат як представник у
цивільному процесі.
Сторонами в цивільному процесі є
позивач і відповідач (ст. 30 ЦПК).
Позивач - це
суб'єкт цивільних процесуальних відносин, на захист суб'єктивних прав і
охоронюваних законом інтересів якого відкривається цивільна справа у суці та
розпочинається цивільний процес. Відповідач - це суб'єкт цивільних
процесуальних відносин, який за заявою позивача притягається до
відповідальності за порушення чи оскарження його права і охоронюваного законом
інтересу.
Процесуальні
права та обов'язки сторін визначені у ст. 31 ЦПК. Позов може бути пред'явлений
спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів (ст. 32 ЦПК), кожен із
позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі
самостійно. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює
первісного відповідача належним, відповідачем, якщо позов пред'явлено не до
тієї особи або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 ЦПК).
Треті особи - це суб'єкти цивільних
процесуальних правовідносин, які вступають у порушену сторонами цивільну справу
в суді для захисту особистих суб'єктивних прав чи охоронювані законом інтересів.
Треті особи,
які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть: а) вступити у
справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх
права або обов'язки щодо однієї з сторін (ст. 35 ЦПК); б) бути залучені до
участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у
справі, або з ініціативи суду, їх процесуальні права та обов'язки встановлені
ст. 27 ЦПК.
З питання
залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу.
Сторона, третя особа, особа, яка захищає права, свободи чи інтереси інших осіб,
а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження
(крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто
або через представника (ст. 38, ст. 39 ЦПК).
Цивільне процесуальне представництво -
це такі, юридичні відносини, за якими одна сторона - представник - виконує на
підставі наданого йому повноваження процесуальні дії в інтересах особи, яку
представляє, внаслідок чого в останньої виникають права та обов'язки. Представництво в суді допускається на
будь-якій стадії та у будь-яких справах, крім справ про усиновлення, і
регламентовано ст. 40, ст. 41 ЦПК. Повноваження представників сторін та інших
осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені певними документами
(ст. 42 ЦПК). Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю
визначається ст. 248-250 Цивільного Кодексу.
Адвокат, як
представник в цивільному процесі, бере участь в розгляді цивільної справи на
підставах ст. ст. 38, 41, 42 ЦПК. Його повноваження, при цьому, відповідно до
ч. 4 ст. 42 ЦПК, посвідчуються ордером, дорученням органу (установи),
уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором.
До ордера обов'язково додається витяг із договору про правову допомогу із клієнтом,
у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його
прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін
договору.
10. Пред'явлення позову. Зустрічний
позов. Підготовка та подання позову. Надання правової допомоги стороні з цих
питань адвокатом.
Позов - звернення позивача до суду з вимогою про розгляд та вирішення матеріально-правового спору
з відповідачем з метою захисту своїх
порушених, невизнаних або оскаржуваних прав,
свобод чи інтересів.
Позов
пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона
реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Позивач
має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між
собою (ст. 118 ЦПК). Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за умов, передбачених
ст. 122 ЦПК.
Позовна заява
подається в письмовій формі, за підписом позивача, із додержанням вимог
підсудності та підвідомчості розгляду цивільних справ, та має відповідати вимогам
ст. 119 ЦПК. Так, позовна заява повинна містити: 1) найменування суду, до якого
подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я
представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце
проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів
зв'язку, якщо такі відомі; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог
майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для
звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви.
Також до позову
додається документ про сплату судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Якщо позов
подається представником, то до нього обов'язково додається довіреність або
інший документ, що посвідчує повноваження представника.
Суддя вирішує
питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті
провадження у справі на підставах та у строки, передбачені ст. 122 ЦПК.
Зустрічний позов - це самостійна вимога
відповідача до позивача, що подається для одночасного розгляду у справі за
позовом позивача і виступає одним із способів захисту інтересів відповідача проти
позову. Він подається
до або під час попереднього судового засідання (ст. 123 ЦПК).
Підстави
прийняття зустрічного позову: а) якщо позови виникають з одних правовідносин і
спільний їх розгляд є доцільним; б) якщо вимоги за позовами можуть
зараховуватися; в) якщо задоволення зустрічного позову може виключити повністю
або частково задоволення первісного позову.
Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду
об'єднуються в одне провадження з первісним позовом. Форма і зміст зустрічної
позовної заяви мають відповідати вимогам, встановленим для позовної заяви, що
передбачені ст. 119-120 ЦПК.
11. Зміст і форма позовної заяви.
Наслідки подання позовної заяви, що не відповідає вимогам закону. Підготовка
адвоката до складання позовної заяви.
Позовна заява подається в письмовій
формі і має містити такі реквізити: а) найменування суду, до якого подається заява; б) ім'я (найменування)
позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява
подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий
індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; в) зміст позовних вимог; г)
ціну позову щодо вимог майнового характеру; г) виклад обставин, якими позивач
обґрунтовує свої вимоги; д) зазначення доказів, що підтверджують кожну
обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; е) перелік
документів, що додаються до заяви; є) дата подання; ж) підпис позивача або його
представника (ст. 119 ЦПК). До позовної заяви додаються документи, що
підтверджують сплату судового збору. У разі пред'явлення позову особами, які
діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, у заяві повинні бути
зазначені підстави такого звернення.
Суддя,
встановивши, що позовну заяву складено без дотримання встановленої законом
форми або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються
підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому
строк для усунення недоліків. За умови усунення зазначених недоліків позовна
заява вважається поданою в день первісного її подання до суду, інакше вона
вважається неподаною і повертається позивачеві Заява повертається, якщо: а) позивач до відкриття провадження у
справі подав заяву про повернення йому позову; б) заяву подано недієздатною
особою; в) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на
ведення справи; г) справа не є підсудна цьому суду; ґ) подана заява про
розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного
року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України. Про
повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено до
апеляційного суду за правилами, встановленими ст. 293 ЦПК.
Після
встановлення відповідності позовної заяви передбаченим законом вимогам судця
вирішує питання про відкриття провадження у цивільній справі.
Підготовка
адвоката до складання позовної заяви включає в себе збір необхідних даних щодо
правової проблеми, стосовно якої буде складено позов, а також документів, які
підтверджують факти, на які буде посилатись позивач. Для підготовки позову
адвокат також повинен визначитись із підсудністю справи, розміром ціни позову
та судового збору і можливості звільнення позивача від його сплати, викласти
обставини справи та вимоги до відповідача, а також посилання на докази, які
підтверджують такі вимоги.
12. Фіксування судового процесу. Журнал
судового засідання. Порядок складання та оформлення протоколів про окремі
процесуальні дії. Зауваження щодо технічного запису судового засідання, журналу
судового засідання та їх розгляд.
Фіксування судового
засідання є важливою гарантією його законності і дозволяє відтворити весь або
частини процесу. Порядок фіксування судового засідання технічними засобами встановлюється ст. 197 ЦПК.
Фіксування судового процесу технічними
засобами - технічний запис судового засідання за допомогою комплексу з
фіксування судового процесу, що включає в себе створення аудіофонограми
судового засідання.
Технічне
фіксування судового засідання здійснює секретар.
Технічне
фіксування судового процесу починається з моменту відкриття судового засідання.
Протягом судового засідання секретар повинен вести журнал за допомогою
спеціальної програми звукозапису.
Під час
звукозапису секретар здійснює поточний контроль якості запису шляхом
прослуховування через навушники, контроль рівня запису в спеціальній області в
програмі звукозапису та контроль працездатності комплексу звукозапису шляхом
спостереження за його станом.
Для кожної
судової справи виділяються два компакт-диски: один - для архівної копії, другий
- для робочої копії. На ці диски записуються всі фонограми судових засідань у
справі. У разі, якщо фонограми засідань не вміщуються на один компакт-диск
виділяються додаткові компакт-диски.
Дані щодо
створення та видачі робочих копій фонограм особам, які беруть участь у справі,
записуються у спеціальний (електронний, якщо використовується "Діловодство
суду") журнал обліку видачі робочих копій фонограм сторонам у справі.
За клопотанням
особи, яка бере участь у справі, може бути за плату здійснено повне або
часткове роздрукування технічного запису судового засідання за розпорядженням
головуючого. Клопотання подається головуючому, розглядається поза судовим
засіданням і вирішується головуючим одноособово. Думка інших учасників процесу
не з'ясовується.
Журнал судового засідання веде секретар
судового засідання по конкретній справі одночасно із технічної фіксацією.
Після закінчення
судового засідання секретар:
- зберігає та
друкує журнал судового засідання (у разі використання спеціальної програми
звукозапису);
- підписує
журнал судового засідання, передає судді для долучення до справи;
- створює
архівну та робочу копію фонограми.
Журнал
невідкладно після судового засідання підписується секретарем судового
засідання, який його веде та приєднується до матеріалів справи.
Під час вчинення окремої процесуальної
дії поза судовим засіданням складається протокол (ст. 200 ЦПК). Протокол вчинення окремої процесуальної
дії оформлюється відповідно до встановлених вимог та має бути оформлений не
пізніше наступного дня після вчинення окремої процесуальної дії, він
приєднується до справи.
Особи, які беруть участь у справі,
мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, журналом
судового засідання та протягом трьох днів з дня проголошення рішення у справі
подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. Зауваження щодо технічного
запису судового засідання чи журналу судового засідання повинні бути розглянуті
не пізніше трьох днів з дня їх подання.
13. Рішення суду. Законність і
обґрунтованість судових рішень у цивільних справах. Аналіз адвокатом рішення у
цивільній справі. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення
у цивільній справі».
Рішення суду - акт правосуддя у
цивільній справі, який ґрунтується на встановлених у судовому засіданні фактах
та застосуванні норм матеріального та процесуального права. Встановлено такі форми
судового рішення: ухвали; рішення; постанови (ст. 208 ЦПК).
Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених ЦПК, вирішуються судом шляхом постановления ухвал.
Судовий наказ є також особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги (ст. 95 ЦПК).
Перегляд судових рішень Верховним Судом України закінчується ухваленням постанови (ч. 4 ст. 208 ЦПК).
Порядок ухвалення рішень та постановления ухвал регламентується ст. 209 ЦПК.
Зміст ухвали суду визначається ст. 210 ЦПК. Ухвала як окремий документ, складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин (ст. 215 ЦПК). Ухвала ж, яку постановляє суд, не виходячи до нарадчої кімнати, повинна містити мотивувальну і резолютивну частини. Якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, така ухвала оформляється з урахуванням вимог, встановлених Законом України "Про виконавче провадження".
Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду. Під час його ухвалення суддя, суд керуються ст. 214 ЦПК. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а у разі колегіального розгляду - суддями. Рішення суду
складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.
Рішення суду
або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення
судового розгляду прилюдно, крім випадків, встановлених ЦПК. Після проголошення
рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.
Рішення суду
набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне
оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано (ст. 223 ЦПК).
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не було
подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК, рішення суду набирає законної сили
після закінчення цього строку. Після набрання рішенням законної сили воно є
обов'язковим для виконання на всій території України.
Аналізуючи
рішення суду, адвокат повинен звертати увагу на його законність та
обґрунтованість. Законним є рішення,
яким суп, виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з
законом (ст. 213 ЦПК). Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на основі повністю всебічно з'ясованих обставин, на які
сторони посилаються на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судам при ухваленні судових рішень (ухвал, постанов) слід керуватись Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року №14.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
14. Справи окремого провадження.
Порядок їх розгляду. Встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Підготовка і ведення адвокатом таких справ. Постанова Пленуму Верховного Суду
України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають
юридичне значення».
Окреме провадження - це вид непозовного
цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про
підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та
інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи
майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоскаржуваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, визначені ст. 234 ЦПК,
зокрема:
1) обмеження
цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та
поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
2) надання
неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
3) визнання
фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
4) усиновлення;
5) встановлення
фактів, що мають юридичне значення;
6) відновлення
прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;
7) передачу
безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
8) визнання
спадщини відумерлою;
9) надання
особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
10) примусову
госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
11) розкриття
банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних
осіб.
У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.
З метою
з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати
необхідні докази. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 239 ЦПК суд за наявності
достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для
встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
Судово-психіатрична експертиза повинна бути призначена, коли в справі зібрані
всі докази, необхідні для призначення цієї експертизи. У тому випадку, коли
заявник припускає, що громадянин страждає на хронічний, стійкий психічний
розлад, внаслідок якого не здатний усвідомлювати значення своїх дій та/або
керувати ними, але при поданні заяви в суд не представить офіційні документи
про це з лікувальної установи, суд може за власною ініціативою витребувати їх.
Справи окремого
провадження розглядаються за загальним правилом у тому ж порядку, що і справи
позовного провадження. Однак відсутність в них спору про право цивільне
обумовлює встановлення для них деяких особливостей. Справи окремого провадження порушуються не інакше, як за заявою, яка
містить вимогу до суду, а отже, окреме провадження - непозовне і одностороннє,
воно не містить ні матеріально-правових вимог, ні адресатів такої вимоги.
Якщо в процесі розгляду справи окремого провадження з'явиться сторона, то
окреме провадження перестане існувати. Також в окремому провадженні не застосовуються інститути, тісно пов'язані із позовом, оскільки такий відсутній у справах окремого провадження. Зокрема, не може мати місце в окремому провадженні відмова від позову, визнання позову, зміна позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог тощо. Рішення суду по справі не набуває ознак винятковості. Обставини, встановлені рішенням суду у справі, яка розглядалася в порядку окремого провадження, можуть бути оспорені шляхом пред'явлення позову в загальному порядку.
Для деяких
категорій справ окремого провадження ЦПК встановлені спеціальні строки їх розгляду Це, зокрема, справи про
надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, про примусову
госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, про розкриття банками
інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Законодавець
встановив заборону передачі справ окремого провадження на розгляд третейського
суду і закриття справи у зв'язку з укладенням мирової угоди.
Справи окремого
провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, за винятком
положень щодо змагальності та меж судового розгляду (ст. 235 ЦПК). Інші
особливості розгляду цих справ встановлені окремо щодо кожної категорії справ.
Справи окремого
провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб.
У постановах Пленуму Верховного Суду України неодноразово зазначалися наслідки виникнення спору про право цивільне в порядку окремого провадження. Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Встановлення фактів, що мають юридичне значення, є однією із найпоширеніших процедур окремого провадження. Регулюється вона за ст. ст. 256 -259 ЦПК. Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Законодавцем встановлено загальне правило, що при ухваленні судом рішення в справах окремого провадження, судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК, судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.
15. Наказне провадження. Заява про
видачу та скасування судового наказу. Судова практика.
Судовий наказ є
особливою формою судового рішення про стягнення з боржника коштів або
витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Судовий
наказ підлягає виконанню за загальними правилами виконання судових рішень у
порядку, встановленому законом.
Відповідно до
ст. 96 ЦПК, Судовий наказ може бути
видано, у разі якщо:
1) заявлено вимогу про стягнення
нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;
2) заявлено вимогу про компенсацію витрат
на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів
боржника;
3) заявлено вимогу про стягнення
заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних
послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та
трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;
4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;
5) заявлено вимогу про повернення вартості
товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили,
про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь
невизначеного кола споживачів.
Заява про видачу судового наказу
подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. Заява про
видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі і повинна містити: 1)
найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) заявника та
боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява
подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; 3) вимоги
заявника і обставини, на яких вони грунтуються; 4) вартість майна у разі його
витребування; 5) перелік документів, що додаються до заяви. Якщо заяву подає
представник заявника, до неї має бути додано документ, що підтверджує його
повноваження.
У разі прийняття заяви стягувана про
видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті
заявлених вимог (ст. 102 ЦПК).
Після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові
рекомендованим листом із повідомленням.
У разі
ненадходження заяви від боржника упродовж 3 днів після закінчення строку на її
подання та за наявності даних про отримання боржником копії наказу, судовий
наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до
виконання.
Скасування
судового наказу допускається за заявою боржника, що подана в установлений
строк. Про результати розгляду постановляється ухвала, якою скасовується
судовий наказ. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після
закінчення строку на оскарження, залишається без розгляду.
16. Заочний розгляд справи. Заочне
рішення. Скасування та оскарження заочного рішення.
У разі неявки в
судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не
надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним
причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо
позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ст. 224 ЦПК).
Для розгляду справи за правилами
заочного провадження необхідна наявність таких умов: а) неявка в
судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого
не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані
неповажними; б) позивач не заперечує
проти такого вирішення справи; в) у разі участі у справі кількох
відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове
засідання всіх відповідачів.
Про заочний
розгляд справи суд постановляє ухвалу (ст. 225 ЦПК). За формою і змістом заочне
рішення має відповідати вимогам, встановленим ст. 213 і 215 ЦПК, у ньому
зазначається строк і порядок подання заяви про його перегляд. Заочне рішення
може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача,
яка подається упродовж 10 днів з дня отримання його копії.
Відповідно до
ст. 229 ЦПК, заява про перегляд заочного рішення має бути подана в письмовій
формі. У ній зазначається: 1) найменування суду, який ухвалив заочне рішення;
2) ім'я відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце
проживання чи місцезнаходження; 3) номер засобів зв'язку; 4) обставини, що свідчать
про поважні причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази
про це; 5) посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення
проти вимог позивача; 6) клопотання про перегляд заочного рішення; 7) перелік
доданих до заяви матеріалів.
Після прийняття
заяви про перегляд заочного рішення суд надсилає її копію та копії доданих до
неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, і повідомляє їх про
час і місце розгляду заяви. Заява повинна бути розглянута упродовж 15 днів з
дня її надходження. За результатами розгляду заяви суд постановляє ухвалу, за
якою може: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і
призначити справу до розгляду в загальному порядку.
Заочне рішення
підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в
судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази,
на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення
справи. Заочне рішення набуває чинності за загальними правилами, визначеними
ст. 223 ЦПК.
спасибо
ОтветитьУдалить